Відпочинок в Україні
Бердянськ PDF Друк e-mail

+ Готелі

 - Готель 1
 - Готель 2    

+ Пансіонати

 - Пансіонат 1
 - Пансіонат 2      


Перлиною Приазов’я по праву називають Бердянськ, в створеній природою, людським розумом і руками дійсних його патріотів блакитно ласкавій азовській оправі. 
Бердянська коса - унікальне творіння природи, немов 20-кілометрове вудилище, покинуте в морі, служить ніби бар’єром, що захищає місто. Ширина її коливається від декількох десятків метрів до двох кілометрів. Вся територія, площа якої порівняно невелика - сім квадратних кілометрів, умовно підрозділяється на три частини: Ближня, Середня і Дальня коса.
Найбільшою популярністю сьогодні у городян і численних гостей користується пляж "Блакитний" на Верховій, що за східною околицею міста. Тут, далеко від міського шуму, до самої піщаної кромки моря підступають степове різнотрав’я, очеретяні чагарники і лимани. Біля пляжу є автомобільна стоянка, побудовані магазини, кафе, їдальні.
Всі покоління бердянців знають центральний пляж, розташований на набережній уздовж вулиці Горького. Звідси можна зробити захоплюючу прогулянку катером по акваторії затоки, на Бердянську косу.
На пляж, що поселився в тінистому куточку Матроської слобідки, приходять ті, кому подобається милуватися чудовою панорамою морського порту, міською набережною, вузькою смужкою Бердянської коси і купатися під кронами могутніх старих тополів і акацій. Кілька років тому тут виросло містечко атракціонів - улюблене місце відпочинку і дорослих, і дітей.
А побувавши на Лісовському пляжі, ви відчуєте своєрідну чарівливість старого Бердянську.
У курортному районі Бердянська і Бердянської коси добре розвинена інфраструктура відпочинку: їдальні, кафе, бари, ресторани, дискотеки, пункти прокату водних видів спорту: човни, катамарани, морські велосипеди, віндсерфінг, "банани" " Боїнги", віндсерфінг, водні гірки з басейнами і т.д.
На сьогоднішній день це один з найпопулярніших курортів Азовського моря.
 
 
Видатні особистості PDF Друк e-mail
Ярослав Мудрий (983 - 1054)
Великий князь Київський, видатний державний діяч, завдяки якому Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. 1019 Ярослав Мудрий став київським Великим князем. На півночі 1030 Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв, а у 1030 — 1031 війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано м. Ярослав і Белз. 1036 р. Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави. За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія. Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на той час найвищого розвитку.


Амосов Микола (1913 - 2002)

Лікар, відомий своїми заслугами у сфері хірургічного лікування захворювань серця й легень, а також досягненнями у галузі моделювання психічних функцій мозку . З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — у механічному технікумі. 1932 р. працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. У березні 1953 захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.


Бандера Степан (1909 - 1959)
Політичний діяч, ідеолог українського національного руху, голова Проводу ОУН-Б. Народився в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На початку 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. В 1928, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру. Похований на кладовищі у Мюнхені. Є автором декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.


Шевченко Тарас (1814 - 1861)
Видатний поет та художник, чия літературна спадщина вважається основою української літератури й сучасної української мови. Був дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в маєтку Вiльшані. Вступив до Академії мистецтв. Був членом Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Шевченка заарештували 5 квітня 1847. У квітні 1850 його було заарештовано вдруге і невдовзі заслано на півострів Мангишлак. Під час хвороби та після третього арешту Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Поховано Тараса Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно з заповітом, його останки перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Відтоді могила Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі.


Хмельницький Богдан (1595 - 1657)
Знаменитий гетьман України, засновник козацької держави – Війська Запорозького. Гетьман Війська Запорозького з 1648 року.
Місце народження – ймовірно: Черкаси, м. Жовкла, Суботів, Чигирин, Переяслав. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, знав латинську, польську, турецьку, кримськотатарську, турецьку мови. У 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. В січні 1654 року підписав Переяславську угоду (в 1656 році переглянута без участі Хмельницького московсько-польською Віленською угодою).
Помер 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував.


Чорновіл В’ячеслав (1937 - 1999)
Політичний діяч, радянський дисидент, журналіст, один із засновників Народного Руху України. З 1990 року був обраний депутатом У 1991 році був кандидатом у Президенти України і досяг другого місця. Верховної ради. З 1992 року В’ячеслав Чорновіл очолив Народний Рух України.
Загинув за нез’ясованих обставин у автокатастрофі.


Сковорода Григорій (1722 - 1794)

Просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики і духового гноблення московського православ’я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Вивчав грецьку, німецьку, латинську мови. Перекладав Плутарха. Помер філософ у с. Іванівка на Харківщині.


Леся Українка (1871 - 1913)

Видатна письменниця, поетеса, фолкльористка, активістка українського національного руху. Навчалася в приватних вчителів. Вивчила майже всі європейські мови, також грецьку, латинську та слов’янські (російську, польську, болгарську) та інші мови. У 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Померла Леся Українка 1 серпня 1913 в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.


Франко Іван (1856 - 1916)

Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначніших духовних провідників України. 1877 р. Франко був заарештований за соціалістичну пропаганду. Помер Іван Франко у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.


Мазепа Іван (1639 - 1709)
Був гетьманом України майже 21 рік. Побудував по всій Гетьманщині багато церков, споруджених у стилі українського барокко. Завдяки йому Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії . Навчався в Києві у професорів, що здобували освіту на Заході. Знав 8 мов. Був пажем при дворі польського короля Яна-Казимира, виконував дипломатичні місії. Та згодом втратив своє місце при дворі. Прийшов до гетьмана Петра Дорошенка, і невдовзі був призначений комендантом гетьманської гвардії, а потім став генеральним писарем. Був обраний воєнним осавулом при Самойловичі. 1687 – гетьман Лівобережної України. Будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського барокко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії. Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер. Похований у Галаці.


Шухевич Роман (1907 - 1950)
1929 року він вступив до Організації українських націоналістів, обіймав посаду бойового референта Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях. За революційну діяльність піддавався переслідуванням та репресіям з боку польської окупаційної влади. Був політичним в'язнем концтабору у Березі Картузькій тощо. З березня 1943 року Шухевич стає військовим референтом проводу ОУН. На нараді ОУН від 11 - 13 травня 1943 року було попередньо вирішено замінити пост одноосібного керівника ОУН. Загинув Роман Шухевич у сутичці зі спецгрупою МГБ 5 березня 1950 року біля села Білогорща поблизу Львова.


Стус Василь (1938 - 1985)

Вступив  на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. Вчителював в селі Таужня Кіровоградскої області, служив в армії. Брав  участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що був звільнений  з інституту. Працював  на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Був учасникрм гельсинської групи захисту прав людини. За переконання в необхідності української культурної автономії був заборонений радянською владою і половину життя — 23 роки — був позбавлений волі. В ніч 3 на 4 вересня він помер. 26 листопада 2005 Стусу посмертно надано звання Героя України. 1991 його посмертно відзначили Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990).


Грушевський Михайло (1866 - 1934)

Дитинство Михайло Грушевський провів на Кавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті на історико-філологічному факультеті. В університеті працював під керівництвом Володимира Антоновича. У травні 1894 року захистив магістерську дисертацію. 4 березня 1917 в Грушевський був заочно обраний головою Української Центральної Ради. Він став головою першого уряду незалежної України і перебував на цій посаді понад рік. Після падіння Центральної Ради у квітні 1918 року Грушевський перебував деякий час у Кам’янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля». У 1924-1931 року очолював історичні установи ВУАН. Наприкінці 1934 Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул і невдовзі після операції помер.


Володимир Великий (958 - 1015)
До прийняття християнства Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді, 200 — у Берестові. Але літописці фіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них. У 985 р. він виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом, і скоро обидві сторони погодились на мир. Мир з Булгарією був скріплений черговим шлюбом. Головним же результатом Херсонеської війни (осінь 987 - весна 988 рр.) було не тільки прийняття християнства на Русі      (988 р.), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом з принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (959-963 рр.). Помер Володимир Великий 15.07.1015 р. у своїй приміській резиденції в Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і похоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві.


Шептицький Андрей (1865 - 1944)
Одне з найбільш значущих досягнень Митрополита Шептицького полягає в тому, що він був одним з перших вищих ієрархів Греко-Католицької Церкви, хто почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. У 1888 здобув науковий ступінь доктора права. Того ж року вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрій. Після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17.01.1901 у соборі св. Юра у Львові.


Костенко Ліна (нар. 1930)
Народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві, українська поетеса. У1956 році закінчила Літературний інститут ім. О.М. Горь-кого у Москві. Глибоко пережите грома¬дянське і мистецьке кредо Костенко з честю пронесла через важкі випробування застійних часів. Після шістнадцятирічної перерви вийшли збірка «Над берегами вічної землі» (1977 р.), пізніше — історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979 р.) та ін. За цей роман і збірку поезій «Неповторність» Ліна Ва¬силівна удостоєна Державної премії України ім. Т. Г. Шевчен¬ка (1987 р.). Твори Ліни Костенко перекладено багатьма мо¬вами. Живе та працює Ліна Костенко в  Києві.


Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)

Козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, провідник реєстрового козацтва. Меценат . Народився 1570 року в у шляхетській православній родині. Він навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Івана Аксака, потім пішов на Запорізьку Січ. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. З 1600-х рр. він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 р. неприступної турецької фортеці в м. Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених. Помер від тяжкої рани, яку дістав у битві під Хотином (1621 р.) і похований у Києво-Братському монастирі. Перед смертю заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі.


Котляревський Іван (1769 - 1838)

У 1789-93 працював канцеляристом, у 1793-96 — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах. У 1796—1808 перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806-07 Котляревський в ранзі штабс-капітана. Брав участь у російсько-турецькій війні 1806-12, був учасником облоги Ізмаїлу. З 1810 працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян». У 1812 сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-ий український козачий полк, за що отримав чин майора. Помер і похований у Полтаві.


Крушельницька Соломія (1872 - 1952)
Народилася у в сім'ї священика. Походить із шляхетного й старовинного українського роду. Співати почала з юних років. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській гімназії, в якій здавала іспити екстерном. У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший її прилюдний виступ. В післявоєнний період С. Крушельницька стала професором Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка. У 1951 році їй присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Померла і похована у Львові.


Галицький Данило (1201 - 1264)
Князь, з 1254 - 1264 р. — 1-й Король галицько-волинських земель, політичний діяч, дипломат, полководець
Батько – князь Романа Мстиславича, походить з галицької гілки рода Рюриковичів
У 1221 почав княжити на Волині й до 1229 завершив об'єднання волинських земель. У 1223 брав участь у битві на р. Калка проти монголо-татар, у 1237 - проти Тевтонського ордену. У 1238 опанував Галичем, передав Волинь брату Васильку Романовичу, а потім зайняв Київ. При ньому були побудовані Холм, Львів, Угровськ, Данилів, відновлений Дорогочин. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича в Холм. У 1245 в битві під Ярославлем Галицьким війська Данила розбили полки угорських, польських феодалів та галицьких бояр, що й завершило майже 40-річну боротьбу за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства. Помер Данило Галицький 1264 року.


Лисенко Микола (1842 - 1912)

Композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Навчався у Харківському та Київському університетах, мав ступінь кандидата природничих наук. Становлення Лисенка як громадського діяча пройшло у "Київській Громаді". 1867-1869 - завершив музичне навчання у Лейпцигу. 1874-1875 - вдосконалював майстерність у Петербурзі. З 1869 р. жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну музично-драматичну школу. Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року він був на деякий час заарештований. Помер і похований у Києві.


Ковпак Сидір (1887 - 1967)
Командир Путивльського партизанського відділу та з’єднання партизанських відділів Сумської області, член нелегального ЦК КП (б) України, генерал-майор. Був бійцем 25-ої Чапаївської дивізії на Східному фронті. Учасник Великої Вітчизняної війни з вересня 1941. Командир Путивльського партизанського відділу, потім — з’єднання партизанських відділів Сумської області. 1942 отримав звання Героя Радянського Союзу з наданням ордена Леніна та медалі «Золотая Звезда» (№ 708). 1943 - воєнне звання «генерал-майор». Помер 11 грудня 1967 року. Похований у Києві. Нагороджений 4 орденами Леніна, орденом Червоного Знамені, Богдана Хмельницького 1-го ступеня, Суворова 2-го ступеня, медалями, іноземними орденами.


Сірко Іван (1610 - 1680)
Кошовий отаман Запорозького козацтва; прославився походами козацького війська проти Туреччини та Кримського ханства. Брав участь у війнах Богдана Хмельницького з Польщею, воював проти татар і турків. Виступав проти Івана Виговського, Юрія Хмельницького й Павла Тетері, яким закидав їхню пропольську політику. 1672 року претендував на гетьманську булаву. Це посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольську. Можливою причиною була підтримка Сірком Дорошенка та  зв'язки зі Степаном Разіном. По поверненні з московської неволі в 1673 і до кінця життя залишався противником Москви і Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя.


Заньковецька Марія (1854-1934)
Видатна актриса, яка першою в Україні здобула звання Народної артистки республіки. Марія Заньковецька народилась в дворянській родині. У 1876 році в перший раз вийшла на сцену Ніжинського театру. Вперше на професійній сцені  Марія Заньковецька виступила 27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлісаветграду, нині Кіровоград. Маючи чудовий голос, з успіхом виконувала у спектаклях українські народні пісні.  У 1918 році вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М.К Заньковецької». Їй першій в Україні уряд присвоїв звання Народної артистки республіки.


Лесь Курбас (1887 - 1937)

Видатний актор. Місце народження: м. Самбір (тепер Львівської області)
Народився 25 лютого 1887 року в родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою - Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту. Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Надніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені «Березолю», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові. Незважаючи на подеколи несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з тенденціями спрощення мистецтва. Згодом його було звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній. Його вислали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно, а 1957 року посмертно реабілітовано.





 
Видатні місця PDF Друк e-mail

Замки... Свого часу ці споруди відігравали значущу роль в обороні краю. Пов’язані з людськими долями, цілими родинами, підживлені легендами, вони дарують нам відчуття романтики, малюють в уяві образи минулого. Та перш ніж перейти до короткої довідки про замки України, визначимось з тим, що ж таке замок. Замком називалась укріплена будівля, що використовувалась для захисту від ворога, та зазвичай слугувала командним центром. Як правило, замок будували на найвигіднішому (з військової точки зору) положенні на місцевості. Нерідко замком також називають обнесену муром будівлю чи групу будівель, які були помешканням феодалів, і мали як оборонну, так і жилу функції. В силу певних географічних, етнічних та історичних факторів замки України (основна їх частина) знаходиться на заході країни. (див. Розташування замків по регіонах України). Так лише на Тернопільщині збереглася майже третина всіх замків України.

Зазвичай замки спершу будували з дерева, потім – із каменю та цегли. Так як їх споруджували в оборонних цілях, то зазвичай замки розташовані на берегах річок, на скелях, пагорбах, серед лісових хащ та болот. Замки були своєрідними осередками життя, навколо яких розбудовувались містечка. Українські замки в своїй більшості належать до періоду XIV –  XVII ст. Найстарішим замком України вважається Невицький замок, що відображає оборонну архітектуру ХІІІ ст. Їх будували переважно литовці, поляки, та українські покатоличені магнати що  панували в цей період на українських землях

 

 

 

 

                                                                                  Дубно

Подільські замки, звичайно, більш показні, але й у волинських твердинь є свій шарм. Особливо добре це розумієш вранці, коли в тихих водах Ікви відображається замковий палац (XVIII ст.) та майже декоративна вежа Беатка.

З вежею пов'язаний переказ. На початку березня 1577 року в замку готувалися до одруження племінниці власника міста князя Острозького, Беати. Та до Дубна Злодійською долиною підійшли татари - і гостям вже було не до весілля, вони тікали в паніці.

Здивована шумом, дівчина запитала в служниці, що трапилося - і почула про напад татарів. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена, про татарів не чула - і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були не набагато розумніші, розказали, що чули: татари - це люди, як народжуються сліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом. Песиголовці.

Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла. Побачивши під стінами Дубна ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучила з гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубна.


                                                                                 Свірж

Не даремно в мушкетерській сазі Г.Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася роль Бетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі над велетенським плесом ставків, надзвичайно м'який.

З 1453 року і до початку XVII століття містечко Свірж належало роду Свірзьких, які й звели на березі ставу твердиню. З трьох боків вода захищає ренесансну споруду, а з четвертого за оборону відповідають міцні стіни і самотня оборонна башта (можливо, каплиця). Око кіноманьяка її впізнає: це бастіон Сен-Жермен, де чотири мушкетери снідали під ворожими кулями в кінцевій сцені кінофільму.

Якраз напередодні Першої світової війни були завершені роботи з оновлення замку генералом Робертом Лямезан-Салянс (1869-1930). 2 вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родинними портретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни. Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених. Вміли зруйнувати - вмійте й поновити.

Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966). Реставрація тривала - ви вже здогадалися - до вересня 1939 року.

Під час Другої світової війни замок було пограбовано і частково зруйновано. В радянські часи його використовували як школу трактористів, пізніше тут планувалося влаштувати будинок творчості Союзу архітекторів. Сучасна доля споруди незрозуміла: в цьому рівнянні забагато невідомих.


                                                                            Червоноград

Як і вартує загадці, це місце потрібно наполегливо шукати: населенного пункту з такою назвою немає на карті України. Хіба от на картах Тернопільщини вдасться віднайти петлю річки Джурин між селами Нагіряни і Нирків з написом "піонер. табір".

Місце є - а слова немає. Одні називають кратер з замком Нирковим - за назвою одного з сусідніх сіл. Інші величають неіснуюче вже понад півстоліття польське село чомусь на давньоруський манер Червоногородом.

Найбільш відповідною українській граматиці буде назва Червоноград - в такому разі неминуча плутанина з однойменним шахтарським поселенням на Львівщині. Лишаються два варіанти: польський (Червоногруд, а багато століть тому - Чирвонигрод) та український (жителі навколишніх сіл здавна називали це місце просто Червоне).

Є ще латинська назва з літописів: castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. У всьому винні брунаті подільські пісковики, які надають і землі, і камінню тут червонастого кольору.

На початку ХVІІ сторіччя магнати Даниловичі замість старої дерев'яної фортеці зводять тут мурований замок, пізніше пошкоджений турецькими військами. У 1820-40 роках князі Понінські на мурах напіврозваленої твердині зводять неоготичний палац.

Над каньйоном піднімаються дві башти. Їхні верхні частини-"корони" везли на підводах аж зі Львова. Всередині однієї з веж влаштовано потаємний хід - він зберігся й до сьогодні. У палацовому парку чути бурхливу мову 16-метрового водоспаду на річечці Джурин.

Вже в міжвоєнні часи в одній з баштових "корон" не вистачало зубців: під час Першої світової російські вояки залізли на башту і спробували їх відламати. В результаті полетіли разом з ними донизу.

З 2003 року на замчищі з'явився барак, в якому оселився монах УАПЦ. За його версією, яку тиражують жовті газети, під замком знаходиться вхід до пекла, який охороняє безголовий лицар. А під землею розташована зала судилища, де відбуватиметься Страшний суд. Спелеологи б подивувалися такій назві відомої печери "Поросячка", що й справді розташована неподалік від замку...


                                                                      Білгород – Дністровський

Навіть якщо не знати, що Білгород - одне з найдавніших міст світу, вразитися в цьому райцентрі Одещини є чому: найбільша з українських фортець розташована саме тут, на високому скелястому березі Дністровського лиману на залишках античного міста Тіри.

Два з половиною кілометри оборонних стін - це серйьозно. Шкода, не всі з 34 башт дожили до наших днів.

Будували фортпост протягом двохсот років і молдавани, і генуезці, і турки. Найстаріша частина (ХІІІ ст.), Цитадель - своєрідна фортеця в фортеці.

Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще можна було тримати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби.

Ексурсоводи розказують про скарби, залишені тут турками, про дивовижний водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім'я великого вигнанця античності - Овідія.

Хоча запорожцям і вдавалося спокій османів порушувати, і регулярно: під стінами Аккерману бували і Лобода (не Світлана, а Григорій), і Іван Сірко, і Семен Палій.

                                                                                      Судак

Найвідоміша з кримських фортець зведена генуезцями в 1371-1469 роках на конусоподібній горі Киз-Куле-Бурун.

Гора мільйони років тому була кораловим рифом, а зараз піднімається над морем ефектним боком. Судацька фортеця ідеальна саме навесні, коли тисячі втомлених сонцем курортників ще не товчуться між численними баштами і гарматами. Хоча площа в укріплень така, що вистачить на армію відпочиваючих: 30 га.

На сусідній горів знімали серіал "Майстер і Маргарита", хоча які там серіали, коли перед очима така краса.  Ще в 1365 роках Солдайю-Судак захопили генуезці, саме звідси почалася їхня експансія на південний берег Криму. Звідси й неслов'янські імена у назвах башт: башти названі на честь генуезьких консулів.

Легенди свідчать, що турки в 1475 роках були змушені вдатися до хитрощів, щоб заволодіти генуезькою твердинею, що вважалася неприступною: катапультами закидали на фортечний двір трупи, замасковані під тіла померлих від чуми.

Паніка, що розпочалася в фортеці, зіграла османам на руку: генуезький консул відплив з міста, а міщани здалися на милість переможцям. Турки ж не пожаліли нікого, вирізавши все населення того ж дня.

 

                                                                     

 

                                                                                   Кременець

Стільки переказів розказують про ці стіни, що режисери фільмів жахів мали б в чергу вишиковуватись під горою Боною. Не шикуються - і це їхня помилка.

Ми ж послухаємо про міст з волосся, зведений для королеви Бони, про її ж криваві ванни і інші причуди, потім згадаємо, що ця хитра і розумна італійка ніколи на Поділлі не бувала - і зосередимося на залишках замку та чарівному містечку у підніжжя майже 400-метрової гори. Звідси Кременець весь як на долоні.

Легенди легендами, а замок багато чим зобов'язаний дружині Сигізмунда І, який 1536 році подарував їй Кременець і околиці. Вона укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Від'їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з Кременця 70 возів різного добра.

А замок продовжував нести свою варту. У вересні 1648 року полковник Филон Джалалій взяв фортецю в облогу. Півтора місяці тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні, твердиню було здобуто і зруйновано. В перший і останній раз. З того часу фортеця вже не відбудовувалася. А на П'ятницькому кладовищі під горою біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.

Колись на замчищі знаходилася місцева телевізійна вишка, а зараз лише розвалини фортечних стін щербато піднімаються над Кременцем. Ліворуч була криниця, вибита в скелі в 1530-х роках: без води не витримати довгих облог. Це звідси начебто у Великдень з'являється Бона з ключами у роті...

Мрієте про скарби? В Кременці ви такі не одні. В 2004 році місцевий школяр змайстрував прилад для пошуку захованих на горі скарбів. Прилад спрацював, та не скарби знайшов хлопець, а десяток німецьких снарядів часів Другої світової.


                                                                                      Шенборн

Навіть залізнична станція тут схожа на мініатюрний замок, а у розкішному парку ховається справжнє казкове диво. Спочатку з-за крон дерев з'являється висока башта, прикрашена годинником та родинними гербами.

Леви в коронах - в такому лігві й справді міг жити цар, хоча алеї навколо заполонили не монархи, а хворі з патологією серцево-судинної, нервової систем чи обміну речовин. На цих захворюваннях спеціалізується санаторій, що з 1946 року розташувався в розкішному мисливському палаці графів Шенборнів.

Все починалося у 1840-му з дерев'яної хатинки, куди володарі домінії графи Шенборни навідувалися на полювання. В 1890 році для Шенборнів зводиться мурований замок, за яким можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів. Контури ж ставу нагадували абрис Австро-Угорської імперії.

Всередині можна помилуватися вітражами в каплиці, камінною залою, старими дерев'яними сходами, які охороняє геральдичний лев біля їх підніжжя. На стелі люстра: жіноча фігурка, зроблена з оленячих рогів.

Незвичної краси палац свого часу зацікавив одного з ідеологів нацизму Германа Герінга, який в 1939 році намагався купити маєток в уряду Августина Волошина. В середині ХХ століття в "Карпатах" відпочивав відомий американський художник Рокуел Кент, який захоплювався чарівністю карпатської природи та витонченою архітектурою палацу.


                                                                                     Луцьк

"Славетним і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст. Збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція останнього правителя Галицько-Волинського князівства, він, хоч і з втратами, зберігся до нинішніх часів і є єдиним столичним державним замком в Україні. З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких (1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив древні права єпископів Луцьких, збудував у Луцьку замок і кафедральний собор на честь Апостола Іоанна Богослова. В період панування Польщі собор було зруйновано римо-католиками. На сьогоднішній день на території замку в м. Луцьку зберігся Митрополичий будинок і фундамент собору.


                                                                          Камянець –Подільський

Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був Кам'янець-Подільський замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.

 

Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.


                                                                             Жовківський замок

Закладений засновником Жовкви С. Жолкевським у 1594 р., будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення С. Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амброзій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.

Чотирикутний в плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й зі сторони міста, замок був добре захищений від ворожих нападів. Проте, сучасний вигляд не відповідає давньому — «бракує» колон, арок, вишуканих скульптур, рову, що доходив в ширині до 17 метрів, та й сам замок просів в землю на 6-7 метрів.

Одразу коло замку протікає річка Свиня. За одною з версій назву вона дістала через те, що у цій річці слуги гетьмана Жолкевського мили однойменних тварин. Згідно іншої легенди, річка Свиня здобула таку назву після того, як туди впав російський імператор Петро І, що перед тим випив надто багато алкоголю.

 

                                                                              Золочів

За останнє десятиліття візитною карткою Золочева став замок. Збудований на початку XVII ст. за проектом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку і Золочева. Потужна, і в той же час, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її здобути, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам'яні вали, бастіони добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації - каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII ст.) і залишки мережі теплопостачання - печі та каміни. Цікавим є і внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами. Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м кв.) розташовані льохи-підземелля.


                                                                               Олеський замок

Понад шість століть стоїть замок на високому пагорбі, свідок і учасник багатьох подій, що навічно увійшли в історію. По-різному складалася доля замку протягом довгого його існування. Був він твердинею і воїном, що до останньої змоги відстоював свою незалежність; був він бранцем, за володіння яким змагались королі; був він розкішним палацом, наче королівською резиденцією з притаманною їй пишністю, пихою і злочинністю; був він бунтарем, що виношував плани свого визволення. І тепер, коли рідна земля, до якої навіки і міцно приріс, стала вільною, перетворений на пам'ятку і служить своєму народові як скарбниця його історії й культури, як втілення його високого духу й таланту.


                                                                                 Замок Паланок (Мукачево)

Посеред широкої рівнини, якою є долина Латориці, в південно-західній частині Мукачевого одиноко височіє гора. Верхівку гори вінчають башти старовинного замку. Небагато в Україні пам'яток подібних до цієї. Русини-українці, угорці, волохи, австрійці та інші народи протягом майже тисячі років історії фортеці проливали піт і кров у її могутніх стінах. Сотні штурмів та облог пережив Паланок. Безліч разів міняв він своїх власників. Князі і королі, графи і барони прагнули володіти ним. Служив замок і королівською резиденцією, і князівськими хоромами, і столицею бунтівній Трансільванії, і центром угорських повстань проти австрійців, і австрійським форпостом, і сховищем святої корони, і суворою політичною в'язницею. Що й говорити - роки, події, люди наклали відбиток на сучасний вигляд замку.


                                                                                    Ужгородський замок

Кажуть, цей замок, розташований на вершині Замкової гори над містом - один з найдавніших в Україні, має вже більш як тисячу років. Тисячу - вдумайтесь в цю цифру. Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, - центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварський замок кочівникам не вдалося.

Звичайно, протягом такої довгої кар'єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.

 

 

                                                                              Підгорецький замок

До його ансамблю входить трьохповерховий палац, заїжджий двір, костел та парк. Підгорецький замок було побудовано в XVII ст. французьким інженером Бопланом. Цей замок більше схожий на палац, ніж на кріпость, та різко контрастує із суровими, войовничими форпостами Поділля. В давні часи саме парк справляв надзвичайні враження на гостей. Побудований на рівні найкращих зразків так званих «італійських» парків, він є самим дивним та майже єдиним в Україні парком такого типу.

 

                                                                                      Старе село

Замок в Старому Селі був ще з часів першої писемної згадки про поселення – на початку XV ст. Дерев’яна твердиня належала воєводі Завіші Чорному, а згодом його дітям. Ян Завішич заклав на території поселення оборонне містечко Гарбов ( від назви родового герба ), та воно проіснувало лише до кінця XV ст. Після Завішичів Старе Село перейшло до Терновських, а в 1570 р. до київського воєводи Костянтина Острозького. Острозький в 1584 – 1584 роках будує нову, муровану, фортецю. Та цей замок був зруйнований. Ще одна спроба збудувати укріплення в Старому Селі належить краківському воєводі Владиславу Доменіку Заславському-Острозькому. Замок почали будувати в 1642 а вже в 1648 його серйозно поруйнували війська Богдана Хмельницького. Та Владислав Домінік знову відбудував твердиню, і в 1654 році козаки її не чіпали.

В 1656 році Владислав Домінік помирає, а з ним помирає надія на розквіт його резиденції. З наступних власників запам’яталась Катерина Радзивіл, котра зафундувала надбрамну вежу посередині південної стіни (не збереглась). В 1672 році замок витримав облогу турків.

Нове життя в поступово занепадаючу фортецю вдихнув Адам Миколай Сенявський. На початку XVIII століття він відреставрував замок і переніс сюди зі Львова родинний арсенал. Та вже в1731 році замок переходить до Чарторийських і поступово занепадає, що і не дивно, часи замків невпинно відходили в небуття. З 1809 по 1939 замком володіли Потоцькі. В цей період велетенська фортеця використовувалась як склад, винокурня, і була відома як "Пивоварня Потоцьких".

                                                                               Замок Гербуртів

Перші відомості про замок датуюються 1450-им роком. Спочатку твердиня була дерев"яною, а збудував її тодішній власник навколишніх земель Микола Гербурт. Проте вже в 1497 році під час нападу замок було спалено татарами. Більше як за півстоліття, а саме у 1566 році, на цьому ж місці Ян Гербурт зводить новий мурований замок. Споруда прийняла риси вершини гори, тому мала овальну форму. Товщина стін місцями сягала до 4 метрів. По боках розташовувались дві круглі вежі, від яких збереглись лише основи. А домінантою була масивна в"їздна вежа, у якій було кілька житлово-господарських приміщень. Оскільки замок завжди мав суто оборонні функції і ніколи не був призначений для постійного проживання, то палаців на його території не було. Наприкінці 18-го століття тодішні власники дозволили монахам-василіанам розібрати частину замкових мурів для розбудови монастиря, який зводився неподалік на околиці Добромиля. Проте в цей час замок вже ніяких оборонних функцій не виконував. У 19-му столліті цеглу і каміння з замку по трохи розбирали на будматеріали. З того часу практично без змін споруда дійшла до наших днів.


                                                                              Тернопільський замок

Будови Тернопільського замку слугували казематами, у яких були влаштовані бійниці. У 1540 розпочалося будівництво Тернопільського замку на березі ріки Серет та її притоки Рудки за ініціативою Яна Тарновського, яке тривало 8 років. Будівля мала форму прямокутника. До замкової споруди також входили палац, арсенал, пекарня, кухня, стайня.У XXII ст. замок використовувався для муштри міщан.


                                                                                Бережанський замок

Бережанський замок розташований в м. Бережани Тернопільської обл.

Він був збудований родиною Сенявських в 16-18 ст. На його території розташований костел Святої Трійці 1554 р., який став родовою усипальницею Сенявських.

З 1554 р. замок в писемних джерелах іменований «східним Вавелем», й по сьогодні його вважають найвизначнішою захисною спорудою епохи українського ренесансу. Він був побудований італійськими майстрами за новоголландською системою, розробленою Гійомом Л. де Бопланом.

За своє існування його кілька раз перебудовували, а також змінювали призначення: він був і оборонним замком, і господарським двором; на його території розташовувавалося виробництво пива; тут були солдатські казарми та навчальні корпуси для дівчат тощо. Найбільших руйнацій замку завдало ХХ ст.: на початку він зазнав руйнувань в 1907 р. - коли обвалилася одна із його стін, а остаточно був сплюндрований після 1945 р., коли його стіни й верхні поверхи розібрали на матеріал для будівництва місцевого стадіону (а матеріалу було достатньо - товщина оборонних стін 6 м.).

З 1999 р. Бережанський замок внесений до переліку памяток архітектури України, що потребують відбудови й реставрації. Розроблений план з його відновлення розрахований в часі на 25 років.

Цікавий для тих хто цікавиться історією замків Поділля, зокрема, та Галичини, в цілому, краєзнавством та історією Західної України.


                                                                                     Збараж

Будівництво замку-фортеці розпочав в 1620 році Кшиштоф Збаразький (Krzysztof Zbaraski) (1579-1627) — кременецький староста, коронний ко¬нюшний, дипломат, син Януша Збаразького. Добудовував замок з 1627 року брат Кшиштофа, Юрій Збаразький (Yuriy/Jerzy Zbaraski) (1574-1631), краківський каштелян. Будівництво було завершене в 1631 році. Замок обнесений валами шириною 24 метри та висото 12 метрів. Довжина кожного валу складала 88 мертів.  В середині бастіонів, знаходилися каземати. Бастіони на кутах виступали назовні і були пристосовані для використання артилерії. З кожного кутового бастіону, до палацу, вели підземні ходи. Підземний хід був прокладений з палацу до колодязя.  Навколо замку був виритий рів, ширина якого доходила до 40 метрів. Зараз бастіони відновлюються і постануть у первинному вигляді, але напевно, зважаючи на кризу та зміну влади, не скоро.


                                                                                           Чортків

Замок у Чорткові споруджено у 16 столітті з ініціативи першовласника цих земель Єжи Чартковського. Спочатку укріплення було дерев’яним і мали призначення стримувати напади кримських татар і волохів.

Після чергового його знищення татарами, у 1610 на місці більш давнього дерев'яного магнатами Гольськими збудовано мурований Замок. У І половині 18 століття замок втрачає своє оборонне значення і реконструюється. Башти були перетворені у бічні ризаліти палацу, а по зовнішньому фасаду між ними влаштована тераса з підвалами, яка виходить аркадою на зовнішній бік.

На початку 20 століття була проведена консервація замку. Нині на території замку розміщується автотранспортне підприємство.


                                                                                             Бучач

Бучацький замок - одна із шести відомих в Галичині фортець XIV століття. Перша письмова згадка про неї датується 1379 роком. Споруджений замок як осада магнатів Бучацьких, У плані твердиня утворює викривлений овал з трьома вежами - північною, південію-східною і західною, яка не збереглася. Найстаріша північна частина, що розташована на трикутному мисі над Стрипою, мурована із червоного та світлого пісковиків на вапняковій заправі за старовинним рецептом. Оборонні стіни - високі й масивні, товщиною до 3,5 метрів. Найміцніша напівкругла стіна з двома вежами на краях височить з боку міста. На території укріплення свого часу стояв і палац ренесансного стилю, залишки якого з'єднані зі збереженими двома ярусами східної башти. Будівлю прикрашали галереї з аркадами. Твердиня зазнавала багато руйнувань, але щоразу відбудовувалася. На початку XVI століття замок стає родинним гніздом Потоцьких. А в середині того ж сторіччя Марія Могилянка, дружина Стефана Потоцького, укріпила споруду, розширивши південну частину та звівши напівкруглі башти зі сходу і заходу Мури тут сягали до 4 метрів товщини: на той час це був один із форпостів. На мурах із внутрішнього боку збереглися кам'яні опори, які використовували для метальних машин, бійниці були пристосовані для перехресного обстрілу, на консолях верхніх ярусів були дерев'яні бойові галереї. У XV столітті замок пережив чимало штурмів - татарських, турецьких, козацьких - та щоразу надійно захищав мешканців. У 1676 роді фортецю зруйнували турки, але її швидко підняли з руїн. Однак, уже в письмових джерелах ХVШ сторіччя згадують про неї як про покинуту і занедбану  .А згодом оборонні мури розібрали для практичних потреб. То ж до наших днів збереглися тільки фрагменти колись могутнього замку.


                                                                                       Теребовля

Замок збудований на місці давньоруського городища. У підніжжі, між горою та р. Гнізною, була друга частина давньоруського укріпленого міста, названа пізніше Старим містом. Вона була оточена валами і остроколами. Мурована фортеця виникла тут в 1366 р. Пізнішої перебудови твердиня зазнала 1631 року. Замкове подвір’я, нерегулярне в плані, оточене товстелезними стінами (іх товщина доходила до 4-5 метрів) з однією велетенською вежею на краю гори та ще двома баштами - з напільного боку. Форма башт – різна: еліпсоподібна, п‘ятигранна і квадратна. Вежі і стіни мають внутрішні галереї та стрільниці, що нагадують своєю формою стрільниці Бучачьського замку. Територія фортеці - приблизно 120 на 60 м. В’їзд до замку - у вигляді аркового отвору - розташований у східній стіні і обрамлений блоками в ренесансних формах. В‘їзд був додатково укріплений ззовні барбаканом. Фортеця була майже неприступна - майже. Під час турецької навали 1688 року замок було зруйновано - і більше твердиня не відбудовувалась.


                                                                                Галицький замок

Галицький замок знаходиться в м. Галич. Споруда має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Замок було споруджено в XIV ст. на місці старого дерев’яного замку, який був знищений. До сьогоднішнього дня, нікому невідомо, хто побудував дерев’яний замок. Одні джерела стверджують, що це був Казимир Великий, а згідно інших джерел, замок належав волинському воєводі Любарту.

Відбудований у XIV ст. замок був одним із найбільших на Галицькій землі. Замок неодноразово витримував облоги різних військ і, лише, у середині ХVІІ ст. замок піддався військам Б. Хмельницького.

Згодом А. Потоцький перебудовує замок, за допомогою італійського інженера. На перебудову замку галицький староста затратив 42 000 злотих. Замок набув трикутної форми, площею 1,7 га. Тут знаходилась каплиця Св. Катерини.

Через невеликий проміжок часу замок знову потребував відбудови, адже був захоплений турецькими військами, які пограбували його та завдали значних руйнувань.

Замок був вдруге відбудований, але, на жаль, втратив своє оборонне значення, так як було побудоване місто-фортеця Станіславів.

В середині XVIII ст. частину замку розібрали. В той час будувалось місто біля пристані, де й було використано матеріал із стін замку. З того часу, замок залишався руїною, до якого нікому не було діла. Але, на початку ХХІ ст. на руїни замку звернула увагу державна влада і розпочала його реставрацію, яка триває і до сьогоднішнього дня.

На сьогоднішній день, Галицький замок охороняється державою.


                                                                                    Меджибіж


Розташований на прикордонні Меджибіж був важливою оборонною спорудою. Чимало татарських набігів XV та XVI століть безславно завершувалися біля стін меджибізької твердині. Мури замку успішно пережили всі війни, що прокотилися цими землями, але не витримали радянського „спокою” 60-их років минулого століття – тоді, за ініціативи селищного керівництва частину стін розібрали для будівництва сільради. Але навіть після цих руйнувань фортеця справляла враження. Так само, як і зараз.


                                                                                      
Корець

Заснований князем Дмитром Ольгердовичем наприкінці XIV ст. Від замку збереглися руїни - надбрамна башта та рештки цегляних мурувань зовнішніх стін палацу що примикають до неї. Замок упродовж століть змінювався від оборонної споруди з неприступними мурами до панського палацу у стилі бароко. Кам’яний чотирьохарковий підйомний міст, що дійшов і до нашого часу.


                                                                               
Замок Радзивілла

Заснований у 1564 році. У XVIII ст. замок Радзивілла перебудовується на чудовий палац у барокковому стилі у втрачає оборонну форму, хоча залишки фортифікаційних споруд чудово нагадують його історію. На території замку нині розташовується психіатрична лікарня. Але навколо маєтку та в його внутрішній двір у світлий час доби можна пройти без жодних проблем та застережень. Персонал лікарні дуже привітний і проти візитів туристів не заперечує.


                                                                      
Микулинецький замок

Від замку збереглися лише руїни. Входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». Після втрати замком основних його функцій, в ХІХ ст. тут розміщувалася суконна фабрика, а зарад на його території проживають місцеві жителі. За переказами в микулинецькому замку був побудований підземний хід  до Теребовлі, який завдовжки сягав 9 км. Микулинецький замок знаходився на так званому Чорному шляху, яким татари здійснювали набіги на українські землі, та гнали бранців в неволю.


                                                                        
Боржавський замок

Боржавський замок - одна з найдавніших твердинь краю. Хроніка свідчить, що ще з VII –VIII  ст. тут стояв дерев’яний замок Боршо, у якому проживали підлеглі болгарського князя Салана. У 903 році, під час вторгнення кочівницької угорської орди хана Аспаруха, ця фортеця після триденної облоги була зруйнована. Пізніше на цьому місці була побудована угорськими королями кам’яна фортеця. Вона зазнала сильного плюндрування під час татаро-монгольської навали на західну Європу у 1241-1243 рр. й остаточно була зруйнована у 1566 році під час одного з завойовницьких турецьких рейдів на Закарпатті.

                                                                                                 Квасовський  замок

 

Це типовий рицарський замок. Фортеця контролювала сухопутний “соляний” шлях і вихід із Боржавської долини. У ХVI ст. власник замку Павло Мотузнаї неодноразово грабував місцевих селян і феодалів. Тому угорський дворянський сейм у 1565 р. постановив зруйнувати замок, а майно власника конфіскувати на користь держави. Взимку австрійські війська оточили замок і розпочали штурм. Але виявилось, що власник фортеці разом зі своїм військом втік заздалегідь. Фортеця була пограбована, а в кінці підпалена, після чого більше не відновлювалася.


                                                                                                   Королевський замок

 

Вже понад 300 років на лівому березі Тиси височіє над містом Королево руїна королівського замку. В цих рештках замку Няляб важко впізнати могутню колись твердиню…

Грамота за 1242 рік повідомляє, що це був королівський замок. Тут часто зупинялися правителі Угорщини, коли приїжджали сюди на полювання. Замок контролював сплав солі по р. Тиса. Для свого часу він мав неабияку оборонну цінність.

У другій половині ХVII столітт замок неодноразово служив опорним пунктом для угорської знаті, яка повставала проти австрійців. Тому за наказом імператора Леопольда І замок був зруйнований і після цього більше не відбудовувався.

Каміння з нього частково порозтягували місцеві жителі для своїх потреб, але найбільше замку зашкодив час.

 

                                                                 Невицький замок

 

Недалеко від Ужгорода, в долині річки Уж, на одному з виступів гори вулканічного походження стоїть один з найгарніших замків Закарпаття - Невицький.

 

Невицький замок вперше згадується на початку XIV ст. як опорна база місцевої феодальної ротонди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить у володіння роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644 р. під час релігійних воєн трансильванській князь Дьорд II Ракоци зруйнував його.

Невицький замок пережив за історію свого існування багато воєн і руйнувань. Зараз він знаходиться у великому занепаді. Кам'яні стіни, що збереглися, і прекрасний вигляд, який відкривається від замкової гори вниз на долину, можуть  тільки збуджувати нашу уяву про це могутнє місце.

 

 

                                                             Середнянський замок

 

У ХІІІст. на місці сучасного селища Середнє був збудований замок найбільш сильного в Західній Європі католицького ордену тамплієрів(храмовників). А у 1312р. замок перейшов до рук монахів ордену Святого Павла.У XVI столітті після вигнання ченців-католиків замок перейшов у володіння світських вельмож.

На протязі XVII – XVIII ст. Середнянський замок ще не раз міняв своїх володарів в вирі безкінечних австро-турецьких та австро-угорських війн. Долю фортеці в Середньому вирішили у Відні, коли прийняли рішення про зруйнування всіх замків, які в майбутньому могли бути використані проти цісаря. З цього часу і середнянська твердиня   втратила своє військове значення, перетворившись на романтичні, оповиті легендами і таємницями руїни.

По своїй структурі і зовнішньому вигляду замок нагадує собою найбільш стародавній і простий вид фортеці і за своєю архітектурою різко відрізняється від інших збережених фортець Закарпаття.

За народними повір'ями Ужгородський та Середнянский замки  з'єднуються потайним підземним ходом.

 

 

                                                                 Хустський замок

 

Хустський замок охороняв “соляний шлях”, що пролягав від солотвинських копалень вздовж Тиси. Він відігравав стратегічну роль перебуваючи у складі різних державних утворень.

 Руїни замку розташовано на вершині гори, що нависає над містом. Муровані укріплення було закладено ще 1090 р. У 1191 р. вже існував замок. У 1242 р. його захопили та спустошили татари а в XIV ст. замок відбудували. Відтоді він був відомий як укріплення, що захищало Марамороське королівство та соляні копальні. Розбудова і зміцнення замку тривали впродовж XVI-XVIІ ст. В основному на цей час і сформувалася планувальна конфігурація твердині, що визначалася двотерасним характером вершини гори. Відповідно Хустський замок мав два двори - верхній і нижній, які поєднували у своїй структурі різночасові споруди.

 За часів Австрійської імперії з середини ХVІІІ ст.. замок втрачає своє стратегічне значення. Після удару блискавки у порохові склади у липні 1766 року стає фортифікаційно непридатним і поступово перетворюється в руїни. Нині від укріплення уціліли фрагменти оборонних мурів та рештки нижніх в'їзних башт, круглої башти верхнього двору, бастіонів.

Хустський замок є визначною пам'яткою оборонної архітектури закарпатського краю.

 

                                                             Виноградівський замок

Виноградівський замок (інша назва — замок Канків) — розташований біля підніжжя Чорної Гори, що височить над містом Виноградовом.

На скелястому пагорбі, покритому виноградниками, видно руїни стародавнього замку. Вперше про цей замок згадує історична хроніка у зв’язку з вторгненням угорців у Середньодунайську рівнину (903 р.). В історії замок особливої ролі не відігравав, хіба що в міжусобних чварах місцевих феодалів.

За своїми розмірами Виноградівський замок порівняно невеликий. Довжина його 50 метрів, ширина  близько 45 метрів. У плані він має форму прямокутника з деякими виступами. Кладка — з великих каменів без цегли. Вежі квадратні.

Замок дуже зруйнований, оскільки значна частина матеріалів з нього була використана на спорудження підпірних стінок для терас (через стрімкості схилів виноградники тут культивуються східчастими терасами).

 

 
 
Буковель PDF Друк e-mail
Розділ в розробці.... 
 
Відпочинок на морі PDF Друк e-mail
 altalt 

altalt

                                 

                                       Азовське море

  Природні ландшафти і особливості географічного розташування Азова роблять його справжнім раєм для туризму.
  Про цілющі властивості Азовського моря відомо з давніх часів, тому щороку тисячі туристів приїжджають на курорти Азовського моря на оздоровлення. Унікальний клімат, цілюще повітря, чисте море і піщані пляжі роблять відпочинок на Азовському морі ідеальним для літнього проведення часу.
  Азов - відпочинок на будь-який смак і для будь-якого віку! Цей край завжди подарує вам очікуваний відпочинок. Курорти Азовського моря готові до прийому відпочивальників у будь-яку пору року.
  Про відпочинок на узбережжі Азовського моря можна говорити нескінченно. Краще всього приїхати на Азовське море (Україна) і переконатися в цьому самостійно. Усі, хто хоч раз приїжджав на відпочинок Азовського моря (Україна), залишають тільки позитивні відгуки.

Курорти азовського моря:

Бердянськ КирилівкаПриморськ

 

                                                                             Крим


Прекрасний загар, відпочилий радісний вигляд, море вражень і спогадів - все це можна отримати і не пересікаючи кордон нашої держави.
  Крим, зі своїми неповторними містами і містечками, простим приватним сектором і новітніми готелями класу люкс. Відпочинок в Криму манить чистотою моря, оздоровчим ефектом, теплими променями південного сонця, особливим м'яким кліматом, цілющим повітрям, безліччю готелів, пансіонатів, санаторіїв і дитячих оздоровчих таборів.
  Крім того - відпочинок в Криму повний відкриттів і не лише мирських, але і духовних, сюди у пошуках натхнення відвіку з'їжджалися відомі письменники, поети, живописці і музиканти. У Криму кожен зможе вибрати собі саме той відпочинок, і те місце, яке личить лише йому. У цьому дивна властивість кримського краю!

 

Курорти Криму:

ФеодосіяСудакЄвпаторіяЯлтаСевастопольАлушта

 

                                                                             Одеса


Одеса приваблює, особливо в літній період, велику кількість туристів. М'який лікувальний клімат, піщані пляжі і тепле море характеризують Одесу як популярне місце для відпочинку і лікування. Влітку,  навіть в спекотні дні тут комфортніше ніж у прилеглих степах. По всьому узбережжю Одеси розташувалися пляжі: Лузанівка, Ланжерон, Отрада, Дельфін, Аркадія, група пляжів Великого Фонтану, Чорноморка, а також безліч пляжів санаторіїв і будинків відпочинку. Знаменитий пляж «Золотий берег», парк, величезний буковий гай знаходяться в мальовничому районі станцій Великого Фонтану. У 2005 році поруч з пляжем «Ланжерон» відкрився найбільший у країні дельфінарій.

 

Курорти Одеського побережжя:
ЗатокаКоблево Одеса

 
Солотвино PDF Друк e-mail

 

   В історичних документах теперишнє Солотвино вперше згадується у XIVст.,  проте саме на територіі Солотвино археологі знайшли римські солекопальні II cт. н.е. Саме із сіллю повязана історія виникнення та розвитку цього населеного пункту. В середні віки Солотвино було основним постачальником солі до країн Західної Європи. Сіль туди доставляли т. зв. Соляним шляхом. В ті часи уздовж цього шляху було побудовано левову частку усіх замків Закарпаття. Зараз Солотвино відоме, передусім, як лікувально – оздоровчий курорт. З 1968 тут практикують лікування астми та інших захворювань дихальних шляхів в спеціальних палатах, розташованих на глибині понад 200м. В 1976 р. було побудувано Українську республіканську алергологічну лікарню, яка успішно працює до тепер. Щорічно влітку до Солотвино приїзджає багато туристів, щоб полежати в солених озерах, куди ропа(насичена солями вода) потрапляє безпосередньо з шахти. Саме полежати, тому що вода саме виштовхує тіло на поверхню, що створює ефект невагомості. Найбільше з солених озер Солотвино є озеро Кунігунда, глибина якого становить 1 - 8 м., а площа поверхні 800м. Озеро містить лікувальну ропу та сульфідну грязь. Навколо озер розташовані пляжі, кафе, бази відпочинку.

 
Східниця PDF Друк e-mail

 

Із глибини віків до нас дійшла не одна легенда про мужніх верховинців. Народні перекази сягають у часи Галицько-Волинського князівства і донесли до нас відомості про те, що на місці нинішньої Східниці було поселення Золота Баня (тепер цю назву має центральна вулиця селища). Недалеко від Золотої Бані стояла фортеця Тустань. Більшість жителів Золотої Бані загинула в нерівній битві з чужинськими ордами. А ті, що залишилися живими, з часом стали сходити в долину, відновлювати свої оселі. Бо це була батьківщина бойків, котрі споконвіків уміли працювати в лісі, а пізніше – добувати нафту.

Так і осіли тут люди і назвали своє маленьке село Східницею. Пройде ще не одне століття, поки цей куточок стане віломий у всій Європі.

З 1872 року тут розпочалася промислова розробка нафтового родовища. Не один рік це маленьке гірське село посідало першість у видобутку нафти. Наприклад, лише одна свердловина „Яків” у 1895 роцідавала щодоби чотириста тонн „ропи”, як її називали ріпники, герої оповідань Івана Франка, перші нафтовики. Ще й досі ця назва збереглася у говірці місцевих старожилів.

Добрі традиції продовжуються: свердловина „Ново-Східниця-3” з глибини 4,5 км за останні 25 років експлуатації дала 750 тис. Тонн нафти і 250 млн. Кубометрів газу. Це є абсолютний рекорд в Українських Карпатах. Працює вона і нині. На добу дає 25 тонн нафти.

Східниця відома й тим, що тут вперше було пробурено свердловину механічним способом. З цієї нагоди у 1900 році на найвищій вершині (нині це околиця санаторію „Східницькі Карпати”) встановлено пам’ятний знак.

Вдруге слава прийшла до Східниці майже через сто років. 11 липня 1975 року газета „Известия” писала „... У Східниці забив фонтан нового родовища цілющої води „Нафтуся”. Геологи закінчують його детальне розвідування. Добовий дебіт сягає за 50 кубометрів. Вчені стверджують, що за лікувальними властивостями мінеральна вода не тільки не поступається, а навіть переважає відому Трускавецьку...”

9 січня 1976 року Східницю офіційно визнано на той час Всесоюзним курортом.

 

 
Трускавець PDF Друк e-mail

 altaltalt

altaltalt

. У мальовничому тихому закутку українського Прикарпаття причаїлось маленьке курортне місто. Рукою подати - починаються Карпати. Стежини, по яких ходять бойки (мешканці навколишніх гір), поведуть Вас у красиві гори. Таке чисте повітря як у Карпатах - рідко де знайдеш. Тому і звуть Карпати "Легенями Європи".

До речі, Трускавець, розташований на висоті 450 м над рівнем моря. Сонячних днів буває біля 200, неповних - біля 100, ну, а решту - падає дощ. Так і повинно бути, тому що без дощу і снігу не було б "Нафтусі". Теплих днів у Трускавці більше, ніж холодних, хоча взимку бувають заметілі і температура знижується до -30 С, але таке буває кілька днів.

Погляньте на карту і зорієнтуйтесь: Трускавець всього за сто кілометрів від найбільшого міста Галичини - Львова. Львів же через залізничне сполучення та аеропорт зв’язаний з усім світом. Історичні згадки про Трускавець сягають у глибоку давнину Галичини - західної частини колись великої і могутньої, на той час, високо культурної Київської Русі Найдавніша і досить цікава історична згадка про Трускавець - це угода продажу Іваном Коритко братам Гнату з Тустановичів і Андрію із Любенич у 1471 році прав на вічну аренду Трускавця. Ось коли відбулась приватизація у вигляді оренди. Вже на той час було що орендувати у Трускавці, бо це край солеварень. І саме з видобуванням солі пов’язана історія розвитку Трускавця. Недарма ж деякі історики вважають, що назва Трускавець походить від литовської назви солі "друска".

Майже через чотириста років в архівних матеріалах 1841 року згадуються нові орендатори Трускавця - Франц Бленк і священник Гнат Облочинський. Що тільки не орендували на той час: солеварні, нафтові та озокеритні копальні, сірку, свинець, цинкові руди. Чого тільки не мала трускавецька земля. А чи все зникло? Звичайно, ні. Коли скінчились прибутки від надр, Дрогобицьке камеральне управління у 1827 р., побачивши, що назріває інший бізнес, дало розпорядження: прибудувати до колиби нове приміщення для купелів. Так перетворився край солеварів у курорт Трускавець.

Першим курортним лікарем-дослідником був Антон Машек. Уже тоді розпочалося наукове вивчення мінеральних джерел, хімічного складу води. Пріоритет належить Теодору Торосевичу - львівському хіміку-аптекарю давнього вірменського роду Торосевичів, які у давнину поселилися на Галичині, у Станіславі. Саме Теодор Торосевич у 1836 році уперше опублікував свої дослідження про трускавецькі мінеральні води і, звичайно ж, описав склад нафтової води, якій пізніше дали назву "Нафтуся". Минали роки. Змінювалися володарі у Трускавці. У 1911 році новим господарем курорту стає повітовий маршалок пан Раймонд Ярош. Він власне очолив спілку, яка дала гарантію, що буде належно і успішно керувати Трускавцем. І дійсно, з цих часів починається "європизація" Трускавця. Будується залізна дорога з вокзалом, що забезпечило зручне сполучення зі Львовом, Віднем, Варшавою. На зміну газовим лампам прийшло електричне освітлення. Модернізуються водолікарні, запроваджуються новітні засоби лікування, будуються нові вілли, створюється у прекрасній архітектурній споруді клуб "Товариський". На той час Трускавець був найкращим польським курортом. У 1931 році тут мешкало біля 3000 осіб, а на відпочинок приїздило - до 15000 на рік. На чолі громади стояв війт із радою, яку складали 40 радних.Наступні 50 років Трускавець був радянським, або, як його тоді називали, Всесоюзна оздоровниця. За ці роки збудовано висотні санаторії, нові бювети мінеральних вод, нові свердловини "Нафтусі". Відбувалась інтенсифікація розвитку Трускавця. Побувати у Трускавці стало престижним. Розпався Союз, але не розпався Трускавець. Трускавець у кінці двадцятого століття - це найбільший у світі бальнеологічний курорт, куди щомісяця з'їжджаються на відпочинок і лікування біля 15 тисяч курортників з різних країн. Щодня півтисячі приїздить і півтисячі від’їздить. Уявляєте скільки зустрічей і проводів.

Трускавець - один з унікальних курортів України. Знаходиться він у передгір`ї Східних Карпат, у мальовничій балці річки Воротище, на висоті 350-400м над рівнем моря, оточений невисокими горбами. Повна свіжості зелена долина, багате на кисень і озон повітря, теплий, помірно континентальний клімат і цілющі мінеральні води - все це створює винятково сприятливі умови для відпочинку і оздоровленя.

Місто Трускавець - це місто-курорт, розташоване у великому лісопарку. Коли з прекрасної Яцкової гори, її ще називають Глорієтою , що ніби насувається на залізничий вокзал, у надвечір`я дивитися на Трускавець, відкривається чудовий краєвид: на темно-зелені верхів`я гір першими зорями немовби налягає темно-синє небо. Здається, ніби тут земля і небо обнялися. Таке враження складається, коли ви на Яцковій горі, а не в самому серці Трускавця. Тут зовсім інакше. Активно струмує "Нафтуся", пульсують життя, процес відпочинку, оздоровлення, бо тільки для цього створено цей унікальний куточок землі…

Але як жив і розвивався Трускавець? Почнімо з назви. Усі, хто писав про Трускавець, або оминали це питання, або подавали різні перекази старожилів і легенди, які не мають нічого спільного із справжньою історією міста. Ще й до того часу курортні екскурсоводи розповідають відпочиваючим, що назва "Трускавець" походить від слова "трускавка" (місцеві мешканці називають трускавками полуниці, яких тут вирощували дуже багато).

Слід нагадати, що до 18 ст., коли був відкритий курорт, в садах Європи культивувалися лише дрібні лісові суниці, і тільки в 1712р. французький офіцер Фрезьє привіз із Чилі до Франції суницю з дуже великими і смачними плодами. Схрещування її з віргінською суницею поклало початок культурним сортам, які згодом поширились по всій Європі, в.т.і в Трускавці. Це ж підтверджує і отець Олекса Пристай у своїх спогадах "З Трускавця у світ хмародерів". Одночасно він робить припущення, що назва ця походить від сорту черешень, так званих "хруставок", або"хропуставок". І ніби село спочатку називалося Хруставець, а пізніше Трусковець. Деякі джерела говорять, що Трускавець - ополячена відприсвійна назва місцевості Трушковичі походить від староукраїнського імені Трушко. За архівними документами можемо простежити, як змінювалася назва села починаючи з середини 15 ст.. Вона зустрічається в давні часи як Трушкович, Трушкавич, Трушковєч, Трушкавєч і, нарешті, повністю змінена і спольщена в документах 17-18ст.ст. на Трускавєц, в українському варіанті Трускавець. Можна припускати,що Трускавець називався колись Трушкович, а засновником його був якийсь, скоріше невідомий нам, Трушкович, син Трушка. Можливо, з часом, при виявленні нових архівних джерел, вдасться докладніше довідатися, хто був засновником міста та коли його заснували. А зараз на основі наявних документів можемо стверджувати, що історія Трускавця сягає вглиб віків, а назва бере свій початок від імені ще княжого або й ранішого періоду. У кожному разі, нині призабуте слов'янське ім'я Трушко ще навіть у 16-17ст. досить часто зустрічається у селах навколо Дрогобича.

Є ще версія:литовське слово "друска" - сіль. Однак ця версія не вірогідна, хоча сіль на території Прикарпаття добувають ось уже близько чотирьох тисяч років, і багато місцевих поселень виникли як центри солеваріння. З цим промислом пов'язані їх назви:Стара Ропа, Стара Сіль, Ясениця-Сільна, Солець, Солонське і т.д.

Коли ж все-таки виникло поселення Трускавець? На основі випадкової знахідки Трускавця можна сказати, що в період великого переселення народів, або, як ще називається ця доба, мандрівки народів(3-7ст.ст.н.е.), тут уже вирувало життя. Під час будівництва однієї з курортних вілл, коли вже діяв курорт, було знайдено римський бойовий чекан. Ця знахідка потрапила до самбірського музею"Бойківщина", і відомий український вчений, колекціонер і архіолог Володимир Кобильник датував її 4ст.. Отже, не виключено, що на території сучасного Трускавця могли відбуватися бої готів у союзі з прикарпатськими племенами, очолюваними карпами, з легіонами Римської імперії.

Є документальні підстави вважати, що Трускавець був власністю Галицько-Волинського князівства.Після захоплення його Польщею князівські маєтки потрапили до рук королів, і Трускавець став "королівщиною", яку здають в оренду різним феодалам. Шляхтичами-дідичами (із правом успадкування) трускавецького маєтку 1469 року були брати Іван і Станіслав Коритки. Про це є згадка у найдавнішому документі про Трускавець, що зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві. 1471 року Іван Коритко продав за 550 гривень право пожиттєвої оренди Трускавця братам Гнатові з Тустановичів та Андрієві з Любинців. Отже, 1469-1471 роки - це і є перші писемні згадки про Трускавець.

Близько 1518 року Трускавець увійшов до складу Дрогобицького староства. У період пізнього середньовіччя феодали захоплюють кращі землі під свої фільварки, а селяни через малоземелля вдаються до солеварного промислу. Возили сіль на ярмарки Волині, Поділля, Київщини і навіть Білорусі.

В описі самбірської економії 1692р., відомому під назвою "Акти ревізії Перемиської землі", наводяться такі дані про Трускавець:перелік 58 селян, які мали по одному чи півпрута землі або "сиділи на городі", решта були безземельними , тобто"халупниками". Прізвищ іще не було. Перелік селян подавався за іменами, рідко за прізвиськами. В селі був млин на один камінь і корчма.

Після першого поділу Польщі 1772 року і окупації Галичини Австрією Трускавець як колишній королівський маєток став камеральним, тобто державним. 1784 року австрійський уряд встановив державну монополію на вирбництво солі, і трускавецька солеварня була закрита.

У центрі Трускавця вже на початку 19ст. було закрито останнє так зване соляне вікно(колодязь), звідки черпали сировицю. А ліс по дорозі на Дрогобич, відразу за автостанцією, ще й донині має назву Баньки. Назва ця походить від соляних бань, які там знаходилися. І взагалі навколо Трускавця є численні джерела (підкарпатські солянки), з яких витікає сировиця, тобто солона вода, яку ще під час Другої світової війни місцеві мешканці використовували для соління їжі або ж примітивним способом на спеціально виготовлених формах (бритванках) випарювали з цієї сировиці воду і отримували білу сіль, яку пізніше використовували для соління або продавали. Через брак йоду в ній багато місцевих жителів хворіли на зоб.А оскільки на сіль, тютюн, сірники, горілку держава завжди мала монопольне право, такі спроби суворо каралися, і виварювання солі селянами, як і вирощування тютюну, в усі часи здійснювалося потаємно. А як жили трускавчани? Автор чотиритомних спогадів "З Трускавця у світ хмародерів" Олекса Пристай у першому томі своїх мемуарів пише:"По першому розборі Польщі, 1772р., нараховував Трускавець 990 душ населення. Це були самі українці. В наступних роках зменшується населення, бо село навістила пошесть і кількома наворотами голод. 1845 року мав Трускавець 949 душ, а 1857 року - всьго лише 825. Повільний приріст починається в 70-80 роках минулого сторіччя.

1810 року підприємець Йосиф Геккер заснував трускавецьке гірниче товариство доброї надії для пошуку корисних копалин. Під час розвідувальних робіт пошуковці натрапили на джерела мінеральних вод. Між іншим, про їх лікувальні властивості мешканці знали з давніх-давен. І не тільки мешканці Трускавця. Вперше їх описав лікар Войцех Очко ще 1578 року. В підручнику "Натуральна історія" Габрієля Жончинського., виданому 1724 року, вказано, що у Трускавці та інших селах Дрогобиччини добували нафту, а воду, яка її супроводжує, селяни пили для лікування багатьох недуг. Лікувальні властивості гіркувато-солоної води "Марія"(тепер джерело №1) вперше встановив на початку 19ст. трускавецький селянин Іван Конів, а вже від нього дізнався про це адміністратор державного маєтку шляхтич Йосиф Міцевський. Олекса Пристай пише, що Міцевський був, либонь, старшим лісничим.

А поклало початок курортові ще задовго до цього джерело, відоме в народі під назвою "Паршивка". Знаходилося воно в потоці, навпроти теперішнього джерела "Броніслава". Тепер від нього не залишилося й сліду, однак ще у 50-х роках минулого сторіччя була помітна яма від цієї давньої криниці.Пізніше, після відкриття аналогічної води "Броніслава", це джерело втратило свою популярність, а остаточно знищили його під час будівництва дамб на численних трускавецьких потоках, що загрожували паркові під час проливних дощів, які тут часто бувають. Отже, одна з таких дамб, що напроти джерела "Броніслава", й зруйнувала "Паршивку".

Спочатку лікували тут сірчаною водою паршивих коней, а пізніше почали лікуватися й люди. Багатші приїздили із своїми ваннами, нагрівали на сонці воду і приймали купелі. Бідніші викопували в землі ями, наповнювали їх цією цілющою водою і так лікувалися. Отже, перших курортників називали тут "паршивими" людьми, бо лікували вони коросту, різні виразки на тілі та інші хвороби.

Лише на початку 19ст. було відкрито ряд інших цілющих джерел, зроблено їх хімічний аналіз. Цікавою є історія, пов'язана з лікувальною водою"Нафтуся", тепер широко відомою у світі. Ділянка землі,де знаходилось первинне джерело під назвою "Нафта", з давніх-давен належала до церковних маєтків. Хто ж міг сподіватися, що корови місцевого пароха з поруч розміщеної плебанії постійно "лікувалися" "Нафтусею". А спеціалісти протягом 19ст. вважали її звичайною питною водою.

1827 року Й. Міцевський збудував невеличкий стаціонарний дерев'яний будиночок для приймання ванн, що мав 8 кабін, і 4 будиночки для мешкання відпочиваючих, отримавши на це офіційний дозвіл з Відня. Тому цей рік вважають офіційним заснуванням бальнеологічного курорту. Відтоді популярність Трускавця почала зростати в Австрійській імперії. А що стосується досліджень, то доволі серйозні роботи тут провели Н.Фіхтель та Б.Хаке і повідомили про результати відповідно 1780 і 1794 року. Йшлося про геологічну будову та підземні води району. С.Сташиц у невеликій праці, яка вийшла друком 1805 року, доводить, що у той час, крім солі, почали видобувати озокерит і нафту, з якої шляхом перегонки одержували гас і використовували його для освітлення вулиць.

Відкриття глибоких підземних мінеральних лікувальних вод у районі Трускавця датується 1820 роком. Води, що наповнювали свердловини, в основному були сірководневі, спочатку їх використовували для лікування ревматизму, захворювань шкіри, а згодом і шлунка.

Перший, досить неточний аналіз сірчаної води опублікував 1832р. аптекар із Жовкви К.Штеллер. Хімічний аналіз мінеральної води "Нафтуся" вперше зробив львівський вчений, аптекар і хімік Теодор Торосевич. 1836 року він опублікував результати цих досліджень, а 1836р. лікар Антін Машек зробив короткий опис лікувальної дії мінеральної води курорту.

Згодом лікувальні властивості трускавецьких вод вивчав лікар М.Кох, опублікувавши результати своїх досліджень 1842 року.Цього ж року було відкрите соляне сульфатне джерело"Софія"(№2).1843 року лікар Е.Унгер видав працю про лікувальну дію мінеральних вод у Трускавці, обгрунтував доцільність викоритання цих вод.

1849р. у світ вийшла нова розвідка Т.Торосевича, в якій був опис мінеральних вод Галичини і Буковини. У ній були опубліковані дані, які друкувались раніше про "Нафтусю". У цій роботі Т.Торосевич вперше звернув увагу на вміст нафти у воді, вважаючи її "істотною складовою частиною курорту". 1857 року В.Скольський зробив короткий опис геологічної будови району Трускавця і висловив деякі міркування про генезу мінеральних вод. 1858 року в районі Трускавця були знайдені джерела"Анна"(№9), "Еммануїл"(№8). Новий хімічний аналіз "Нафтусі" зробив Б.Радзишевський 1880 року і опублікував його наступного року.

Але слід нагадати, що на початку 1852 року курорт, який перебував у розпорядженні управління камеральними маєтками, перейшов у власність спілки фінансистів. Вони ж поставили собі за мету перетворити курорт на промисловий комплекс. Тоді Трускавець як курорт призупинився у своєму розвитку, але згодом знову відновив свою діяльність. Якщо в 1836-1837 роках сюди приїздили до 70-90 осіб, то в 1862 році кількість курортників досягла 783.

1882 року Трускавець переходить до спілки, яка мала намір вивести його із стану занепаду на почесний рівень серед курортів краю. Спілка збудувала водолікарню на 60 кабін, використавши найновіші досягнення бальнеотехніки. Збудовано кілька вілл, готель "Ядвініка", "будинок Бахмана". Здійснено аналіз джерел та упорядковано територію навколо них.

1892 року збудовано приміщення для інгаляцій системи Вашмута. Цим Трускавець перевершив усі відомі курорти краю і став на рівень таких оздоровниць, як Ріхенгаль і Вісбаден. Але до остаточного успіху було ще далеко, оскільки до Трускавуця почала приїздити високоповажна публіка, яка вимагала найвищого, за європейським стандартом комфорту. Тому 1895 року нова спілка орендарів постановила піднести курорт до європейського рівня. Поліпшення настає у 1895-1903 роках. Власники використали не лише свої знання і досвід, а й радо приймали добрі поради і побажання гостей. Влаштовували конференції, де, окрім місцевих спеціалістів, виступали й гості.

Господарі радо прислухались до їх порад і критики. В усіх була одна мета - добробут курорту і задоволення потреб відпочиваючих.

1895 року Трускавець одержав інженер Вичинський, якому слід завдячувати розвитком курорту. Він заявив, що Трускавець може приймати близько 2000 курортників, запропонувавши при цьому використати приватний сектор. Щойно відкриті джерела він назвав іменами цісарської пари - Марії і Фердинанда (тепер це відповідно джерела №1 та №7). За часів Вичинського збудовано ресторан, упорядковано центр міста. Потік посередині долини був закритий спочатку дерев`яним, а згодом бетонним перекриттям. Повністю упорядковано парк, який згодом набув ознак англійського паркового стилю. Над мінеральними джерелами споруджувалися надкаптажні будиночки. 1900 року відкрито пам`ятник Адамові Міцкевичу (скульптор Тадей Баронч). Курорт мав тоді, окрім водолікарні, 13 будинків для житла на 120 кімнат і 14 будинків приватних, призначених для гостей. Це посилило привабливість Трускавця. Вичинський ініціює, заохочує і пропонує будівництво, побачивши, що бракує помешкань. З його ініціативи були збудовані вілли "Гражина", "Світезянка", "Моя", "Яніна", "Саріуш", "Марія", "Гелена", "Софія", "Под Матков Босков", "Під Білим Орлом". На цей раз уже бракувало місця у водолікарні, і у 1906 року він збудував "лазнички" 2-го класу, що дало можливість відпускати до 1500 купелевих процедур щоденно. Крім цього , треба було забезпечити належну кількість сировиці та мінеральної води. З цією метою було споруджено збірник для сировиці на 400 метрів кубічних. На Липках збудовано досить місткий збірник для води і з`єднано трубопроводом довжиною 3 км з водолікарнями. Виконується план регуляції. Прокладена нова окружна кілометрова дорога, що починалася біля тодішньої пошти і вела аж поза церкву. Незабаром обабіч цієї дороги виростає ряд нових вілл.

Значна заслуга у будівництві курорту у цей час належить почесному директорові Міцевському, який упродовж кількох років був душею курорту. Однак не дано було інженерові Вичинському дочекатись плодів своєї праці. 1911 року Трускавець переходить до рук нової спілки, яку очолив Раймонд Ярош. Ця спілка дала гарантію, що буде належно й успішно керувати Трускавцем. Складалися далекосяжні плани, за якими Трускавець мав посісти перше місце серед курортів краю. Раймонд Ярош обміркував прорахунки посередників і розпочав роботу. Новий господар відразу починає яскраву європеїзацію Трускавця. Найперше електрифікує курорт і будує цілу мережу комунікацій у центрі курортної зони. Справа електричного освітлення була чи не найважливішою.До цього часу нафтові лампи системи "Кітсан" та "Вашингтон" непоганоосвітлювали курорт, але освітлення приміщень нафтовими лампами і свічками створювало певний дискомфорт. Тепер електрикою освітлювали не лише курортні приміщення, а й вулиці, і територію парку.

Ще 1909 року була збудована залізниця з маленькою станцією майже в самому центрі Трускавця. 1912 року зусиллями Р.Яроша будується новий залізничний вокзал, який відповідав своєму призначенню і розмірами, і архітектурою. Адже Трускавець безпосередньо був сполучений з такими великими містами, як Львів, Краків, Варшава, Познань. Прокладений новий шлях з центру курорту до залізничного вокзалу дав можливість побудувати нові вілли. Новозбудовані зручні комунікаційні шляхи та вілли спричинили новий наплив курортників. Якщо 1910 року Трускавець відвідало близько 3500 гостей, то 1913 року зареєстровано понад 5 тисяч. Цього ж, 1913 року за великі успіхи розвитку курорта - його лікувальної бази, благоустрою і будівництва - Трускавець було нагороджено великою золотою медаллю.

Перша світова війна зупинила розвиток курорту на кілька років. Після війни Раймонд Ярош ще з більшою енергією береться до роботи, намагаючись надолужити втрачене. Йому активно допомагають спочатку дружинна Емма, а пізніше - обидва сини: лікар Роман та інженер Олександр. Яроші модернізують водолікарні, перебудовують товариський клуб, реконструюють новопридбані віллу "Ядвінівка" і готель "Постуй", а також розпочинають будівництво нових пансіонатів. Велика увага приділяється паркові. Курорт просто потопає у квітах, і гості мають можливість милуватись екзотичними рослинами. Темпи розвитку були насправді дивовижними. Той, хто не був тут кілька сезонів, приїхавши знову до Трускавця, уже його не впізнавав.

До окрас курорту належали й Помірки. Тут було обладнане за всіма європейськими стандартами купальне озеро, побудовані корти, прекрасні спортивні майданчики. Береги озера були засипані золотистим піском. Чисте, свіже повітря від лісу, мальовнича природа, а також озеро давали колосальні результати в лікуванні. Раймонд Ярош використовував усі засоби для популяризації як Трускавця, так і Помірок зокрема. В розвитку Трускавця і в поширенні реклами про курорт слід відзначити і заслуги лікарського товариства. Лікарі на різних конференціях як в краю, так і за кордоном просто прославляють курорт, рекламують його бальнеотерапевтичну унікальність. Дуже вдало проводилася інформаційна реклама: постійно на радіо оголошувалась інформація на всю Європу про лікування в Трускавці та відпочинок у Помірках, видавалися рекламні буклети, листівки, карти. Господарі курорту дуже інтенсивно доносили до зацікавлених і навіть незацікавлених у Європі важливе значення лікування у Трускавці. І це давало помітні результати. У 20-30 роках спостерігається надзвичайно активне розростання курорту. Кількість відпочиваючих у Трускавці зростає з року в рік. Якщо 1923 року було 6080 приїжджих, 1927 року кількість гостей виросла до 12633 осіб, 1931 рік дав 14659 чоловік, а сезон 1933 року, незважаючи на кризову ситуацію в Польщі, позначився небаченою кількістю курортників - понад 17000. Збільшення клієнтури вимагало нового будівництва, тому в цей час виростає кілька модерних пансіонатів. Та головною причиною успіху були мінеральні води. Трускавецькі води за своїми лікувальними властивостями не поступалися водам відомих курортів Європи, таких, як Розенгайм у Баварії, Баден-Баден, Будапешт і Піщани. А про насичення сировиці порівняно з водами інших курортів Європи можемо робити висновок за такими даними: у Баден-Бадені-0.6, у Вісбадені-1.2, у Кіссінгені-3.1, Галлі-3.6, Цихосінеку-5.7, а у Трускавці-23.1. Та найістотнішим було те, що трускавецькі джерела з давніх часів відзначалися різноманітним застосуванням у лікувальній практиці.

Раймонд Ярош наполегливо реалізує свою ідею - намагається стати повноправним господарем курорту. Тому відповідно скуповує землі і будує нові вілли. 1928 року він завершує будівництво і освячує пречудову будівлю - віллу "Гопляна". Для реалізації будівництва було обрано модний на цей час проект в народному, "закоп`янському" стилі. У 30 роках у цьому будиночку Яроші приймали найповажніших гостей, серед яких були посол США, президент Туреччини, президент Естонії Констянтин Паау та ін. Тепер у цьому будинку знаходиться музей народного художника України Михайла Біласа.

Раймонд Ярош помер 1936 року. Після нього, гідно продовжуючи справу батька, керував курортом його син Роман аж до вересня 1939 року. Цікавим є екскурс у громадсько-культурну історію міста. Про нього неодноразово писав Іван Франко.

Після вересня 1939 року вілли, пансіонати, водолікарні, ресторани були націоналізовані, і на їхій базі функціонувало вісім санаторіїв.

Великої шкоди курортові завдала фашистська окупація. Тривала вона до серпня 1944 року. Трускавець був військовим госпіталем, а 1945 року відомий у Європі курорт став колгоспом, до того ж імені Тараса Шевченка. Повоєнна історична ситуація визначила специфіку подальшого життя і міста, і курорту. 50 років тому Трускавцю надано статус міста. 1952 року він вийшов із районного підпорядкування, а згодом став всесоюзним курортом.

Трускавець мав інтенсивно розбудовуватися, оскільки на його цілющі води стали приїздити сотні тисяч людей. Так, наприклад, 1950 року в Трускавці лікувалося 54 тисячі курортників, в 1965 - уже 150 тисяч, через 10 років їх уже було понад 200 тисяч, а у 1985-90-х роках до Трускавця щорічно прибувало понад 350 тисяч. З 1947 року в курортній практиці вперше почали застосовувати озокерит - новий метод теплового лікування. Вводяться нові методи фізіотерапевтичного лікування. 1949 року організовано Трускавецьку гідрогеологічну режимно-експлуатаційну станцію, а 1958 року було відкрито клініку-філію Українського науково-дослідного інституту курортології для вивчення і поширення методів курортного лікування.

Зрозуміло, що курорт мав розвиватися за єдиним генеральним планом, розрахованим на дві черги: перша - 1965-1980 роки, тобто на 15 років, друга - 1980-1990 роки. Наприкінці 90-х років 20 ст. на курорті функціонувало до 40 лікувально-оздоровчих закладів - понад 14 тисяч місць, серед них - заклади ЗАТ "Трускавецьоздоровниця", санаторії "Каштан", "Весна", "Берізка", "Юність", "Алмаз", "Кристал", "Янтар", "Рубін", два бювети мінеральних вод, дві курортні поліклініки, дві бальнеозокеритолікарні. Серед медичних працівників є багато з науковими ступенями, заслужених лікарів України. Працює ряд науково-дослідних установ та лабораторій, зокрема лабораторія експериментальної бальнеології Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України (керівник доктор медичних наук С.Івасівка), кафедра медичної реабілітації ЛДМУ (кер. к.м.н. І.Стахів), курортний науковий реабілітаційний ценр "Карпати-Чорнобилю" (керівник к.м.н. Г.Стеценко). Розроблюються і запроваджуються нові методики лікування та реабілітації хворих, в тому числі тих, хто потерпів від аварії на Чорнобильській АЕС. Систематично у місті проводяться міжнародні та регіональні науково-практичні конференції, семінари, у яких беруть участь не лише українські вчені, а й спеціалісти з інших країн. Визначено обсяги природних мінеральних вод, удосконалюється технологія їх використання. Це дає можливість значно збільшити кількість людей, які потребують лікування саме на цьому курорті, адже тут успішно лікують хронічні патології печінки, жовчних шляхів, нирок, сечовивідних шляхів, порушення обмінних процесів в організмі. До Трускавця прибувають після гострого перебігу цих хвороб, в тому числі після оперативного видалення жовчних та сечових каменів, вірусного гепатиту, радіаційного перевантаження. Здійснюється підтримка людей, які перебувають у групі ризику. Трускавець став одним із найбільших центрів індустрії здоров`я. Особливу цінність для перспективи розвитку курорту мають Помірки. Там є мінеральні джерела "Нафтусі", дебіт яких становить 20 метрів кубічних на добу. Завдяки цьому, а також винятково чистому повітрю і унікальному ландшафтові Помірки могли б стати курортом-супутником.

Місто-курорт з усіма його інфраструктурами, розбудовувалося у різні періоди з різними тогочасними вимогами: від невеликих дерев`яних вілл - до багатоповерхових корпусів, розрахованих на масове лікування та оздоровлення людей.

 
Львів PDF Друк e-mail

 altaltaltalt

Іду  по  Львову  вузенькими  вулицями,
Думки  рояться,  як  сонні  джмелі  ...
Доми  між  собою  зажурено  туляться,
Ніби  місця  немає  на  львівській  землі.



Львів давно відомий в усьому світі,як столиця Галичини і одне з найпривабливіших міст України.Чарівність,неповторність міста,названого на честь сина видатного князя Данила Галицького — Льва — досконально гармоніює з розмаїттям,поєднанням стилів усіх епох,починаючи з тринадцятого століття.Центральна частина міста оголошена історико-архітектурним заповідником і внесена до “Списку світової культурної спадщини” ЮНЕСКО.

Чарівна панорама міста,його архітектура і європейські традиції з давніх давен творять своєрідну окрасу древнього Львова.


 

До основних архітектурних памяток Львова відносяться:

 

Площа ринок.Архітектурний ансамбиль з Ратушею (1381-1827рр.) в центрі що є символом міста.Вхід в Ратушу остерігають два леви,тримаючі щити з гербом міста.В середньовіччя перед Ратушою стояв стовп покарання.Оточують площу з чотирьох сторін 44 різних за часом і стилем (ренесанс, бароко, ампір) будинку. У підвалах і на перших поверхах багатьох з них збереглися елементи готичної архітектури XV-XVI.

Площа Адама Міцкевича. Колись тут сходилися два припливи ріки Полтви. Посередині площі стоїть фігура Божої Матері. В 1905 році тут установлений пам'ятник Адаму Міцкевичу - польському поетичному світочеві. На площі також розташований історичний будинок готелю “Жорж”
Проспект Волі. Туристичний центр міста з алеєю й пам'ятником Тарасу Шевченко. Це центр політичного життя міста, а також постійне місце зборів неформальної молоді, що йменує його "Жабою".
Високий замок. Гора в центральній частині міста, на вершині якої перебував замок польського воєводи, узятий в 1648 р. військами М. Кривоноса. Зараз на його місці - оглядовий майданчик, з якого відкриваються чудові види на місто. Наверх ведуть довгі сходи.

Порохова вежа (1554-56 рр.).Входила в систему фортифікації міста й служила для оборони підступів до міста зі східної сторони. З 1959 р. - Будинок архітектора з виставочним залом.

Міський арсенал (1554-56 рр.).Фортифікаційне спорудження, побудоване архітектором І. Лисом, реконструйовано в 1574-75 рр. архітектором Мочигембо. З 1981 р. - музей зброї "Арсенал".
Королівський арсенал (1639-43 рр.).Споруджений на засоби польського короля Владислава ІV у стилі бароко. З 1939 р. - Львівський обласний державний архів.

Церква Св. Миколи (XIII в.).Найдавніший пам'ятник монументальної архітектури міста. Перше згадування - 1292 р. Ще в князівську пору церква служила не тільки храмом, але й центром суспільно-політичного життя. Товщина стін свідчить також про оборонне значення спорудження.
Ансамбль Успенської (Воложскойволжской) церкви (XVI-XVII в.).Видатний пам'ятник ренесансної архітектури. Довкола нього концентрується православна громада міста. Висота дзвіниці - 65 м. В інтер'єрі - живопис XVII-XVIII в., іконостас 1773 г., на вікнах - вітражі. Каплиця Трьох Святителів (1578-91 рр.), з'єднана з Успенської церквою в середині 19 ст.

Собор Св. Юра (1744-1770 рр.).Класичний зразок барочної української архітектури. Прикрашений скульптурами Пинзеля. В інтер'єрі - добутку скульпторів С. Фесингера, М. Філевича, художників Л. Долінского, Ю. Радивиловского. Напроти собору - митрополичий палац ( 1772 р.), який оточують капітульні будинку й огорожа із двома воротами. У дворі - дзвіниця ( 1865 р.). Головна святиня Української греко-католицької церкви.

Кафедральний собор (1360-1479 рр.).Побудований майстром Нічко. Після реставрації 1760-78 рр. готичні форми поступилися модним тоді барочним. До кінця XVIII в. навколо костьолу перебував цвинтар із численними каплицями, з яких збереглися тільки найцінніші.
Вірменський собор і монастир (1363-70 рр.). Архітектор Доринг (Доркозорко,зорко). Протягом століть собор обновлявся, добудовувався. Найстарша частина - східна (з XIV в.). Реконструкція 1723 р. додала будинку барочний вид. Значну художню цінність собору становлять скульптурні групи XV ст. "Св. Софія з дочками".

Бернардинский костел і монастир (1600-30 рр.).Оточений потужною оборонною стіною й монастирськими стінами. В інтер'єрі - численні дерев'яні вівтарі XVIII ст. Декоративна колона перед фасадом, поставлена в 1736 р. на честь св. Яна з Дуклі, заступника бернардинців. Зараз - церква УГКЦ.

Домініканський костел (1745-64 рр.).Один з найбільших у Львові пам'ятників бароко (архітектор Я. ДЕ Вітте). Автор скульптур - С. Фесінгер. В інтер'єрі - ряд коштовних творів мистецтва: алебастрові надгробні пам'ятники XVI ст., мармуровий пам'ятник А. Гротгеру.

Костьол єзуїтів (1610-30 рр.).Стиль чистого бароко італійського зразка. Одне із самих більших релігійних споруджень міста.

Оперний театр ім. С. Крушельницької( 1900 р. ), ін. Волі. Нарівні з одеської й віденської операми вважається одним з найкрасивіших театрів Європи. Фасад будинку прикрашають скульптурні фігури "Життя" і "Мистецтво", статуї "Слава", "Перемога", "Любов". Театр був спроектований так, щоб фойє, коридори й сходів максимально висвітлювалися природним світлом. Один з найкрасивіших внутрішніх інтер'єрів - дзеркальний хол, прикрашений картинами, що зображують символичную зміну пір року. Більша люстра в залі з дорогоцінних матеріалів прикрашена алегоричними фігурами.

"Чорна кам`яниця" (1588-89 рр.).Архітектори, найімовірніше , П. Барбон і П. Римлянин. Найкращий зразок житлової ренесансної архітектури. З 1596 г. будинок став власністю Я. Лоренцовича, який відкрив тут одну з перших аптек у Львову, він же добудував третій поверх, а четвертий надстрункий уже в 1884 р. Зараз - Історичний музей.

Палац Корнякта ( 1580 г.).Побудований архітекторами П. Барбоном і П. Римлянином на замовлення грецького купця Корнякта. Усередині - Італійський дворик з виставкою скульптури. Відділення Історичного музею.

Палац Любомирських.Крім іншого, відомий тим, що у свій час належав суспільству "Просвіта".

Палац Потоцьких (1880 рр.).Створений по проекту французького архітектора Людвіга ДЕ Поверні. У радянські часи - Палац одружень. Зараз - відділення Львівської картинної галереї.

Головний корпус Університету (1877-81 рр.).Архітектор - Ю. Гохбергер. Спочатку тут перебував Галицький сейм. Вражає імпозантністю фасаду: величні портик з колонами й лоджією, скульптурними алегоричними групами "Робота" і "Утвір" при вході, "Галичина, Вісла й Дністер" - на аттику.

Личаківське кладовище. Існує з 1786 г. Територія в 40 га розбита на 86 полів, на яких перебувають майже 3,5 тисяч пам'ятників і композицій роботи відомих скульпторів і архітекторів. В 1991 р. цвинтар став історико-меморіальним музеєм- заповідником.
.


.

 

 
Карпати PDF Друк e-mail

altalt
alt alt

   Знову покликали гори Карпати –

   Все про чарівність їх будемо знати!

   Сині вершини, бистрії ріки,

   Квітів пахучих цілющії ліки.

   Гори – чекайте! Я до вас лину –

   Пісня кохання звучить безупину.

 

 


 Українські Карпати — один з найбільш мальовничих регіонів України. Вони характеризуються середньовисотним і низькогірним рельєфом, наявністю великих площ, придатних для господарського, в тому числі й сільськогосподарського освоєння, невисокими зручними перевалами, теплим м'яким вологим помірно континентальним кліматом, чітко вираженою вертикальною поясністю, а також внутрішніми природно-географічними відмінностями.
    Карпатські гори багаті на різноманітні природні ресурси, мають неповторні гірські краєвиди, низький рівень забрудненості довкілля. Винятково важлива роль належить рекреаційним ресурсам, які освоєні ще недостатньо. Тут надзвичайно сприятливі умови для організації санаторно-курортного господарства міжнародного значення. Перспективними щодо розвитку санаторно-курортного і туристського господарства є всі райони Карпат, особливо райони Трускавця, Моршина, Сваляви, Східниці з їх унікальними водами, що мають високі лікувальні властивості і дуже популярні у світі.
    Вивчення багатої і різноманітної природи Українських Карпат, їх географії має наукове, пізнавальне і важливе патріотично-виховне значення, сприяє глибшому дослідженню і раціональнішому використанню й охороні їхніх природних ресурсів.

 

    Геологічні особливості. Карпатська гірська система утворилася, як уже зазначалося, в період альпійської епохи горотворення. Вона остаточно сформувалася на основі давнього фундаменту впродовж середнього і пізнього кайнозою. Породи цього фундаменту (брилово-складчастого) належать до допалеозойської і палеозойської ер, залягають на глибині 10-15 км.
    Зовнішні Карпати виникли наприкінці мезозою — на початку кайнозою, Вододільно-         Верховинські — в мезозойську еру.
   В антропогеновий період в Українських Карпатах відбувалася вулканічна діяльність: у південно-західній їх частині виникло пов'язане з нею Вулканічне пасмо. Карпати — сейсмічно активні гори. Епіцентри землетрусів здебільшого виникають у горах Вранча, що знаходяться на південь від Українських Карпат, у Румунії.
Згідно з новими поглядами, Карпати переважно мають складчасто-покривну будову, характерною рисою якої є інтенсивна зім'ятість порід, що насунені скибами одна на одну і на Передкарпатський прогин. Величина насувів скиб сягає 18-20 км, а подекуди й більше.

   
Рельєф. Українські Карпати складаються з витягнутих з північного заходу на південний схід паралельних пасом, що розділені між собою міжгірними долинами .Зовнішні Карпати — крайнє північно-східне пасмо гір, що складається з різних за своїм рельєфом частин, які змінюють одна одну в південно-східному напрямі.

 

 

 

Славське

Цей куточок землі овіяний старовинними переказами. Недалеко похований древлянський князь Святослав, що загинув тут у 1015 році, а по горах гуляє дух легендарного Олекси Довбуша.
Але сьогодні «Славсько» відомо, насамперед, як найбільший український гірськолижний курорт.

Славське - селище міського типу, яке знаходиться на території Сколівського району, Львівської області. Географічне положення - долина річки Опір, поміж хребтів Бескидів та Горганів.

Славське - найбільший гірськолижний курорт Українських Карпат, розташований на відстані 120 км від Львова, між хребтами Бескидів та Горган.

Унікальне розміщення курорту створює мікроклімат, завдяки якому сніговий покрив на гірських схилах зберігається до початку травня.

Розвиток лещатарства в регіоні розпочався в першій половині ХІХ-го століття, коли збудували перші витяги. В 70-80 роках ХХ століття Славське стає Меккою для лижників України та країн-сусідів.

Досить розвинутою є мережа готелів, приватних садиб, туристичних баз та туристичних притулків з широким діапазон цін, які задовольнять кожного, хто приїхав на відпочинок в Карпати.

До послуг відпочиваючих: ресторани, кафе, бари, де можна смачно поїсти.

Тим, хто полюбляє мандрувати пішки, можна запропонувати цікаві маршрути до Писаної криниці, на гору Тростян, до пам’ятника Захару Беркуту (с. Тухля), мальовничими берегами річки Опір та прекрасними вічнозеленими лісами, що урізноманітнить відпочинок в Карпатах.

Туристичний бізнес в Славському розпочали підприємці Грьодлі, які у 19 столітті влаштували тут готелі та кліматотерапевтичну станцію. У 1820-х — 1830-х олках Грьодлями і Шмідтами були споруджені гірськолижні витяги та трампліни на горах Погар та Ільза. Найбільшого туристичного розвитку Славське набуло у 1970-х — 1980-х роках, коли було споруджено більше 10 витягів, були засновані спортивні гірськолижні школи.

Основними лижними трасами є:

  • Гора Тростян (1235 м) — найвідоміший комплекс серед любителів лижного спорту; не рекомендується для новачків
  • Гора Погар (857 м) — порівняно невеличка, розташована недалеко від самого містечка, поблизу розташовані кілька барів. На Погарі ще в 1896 році, за Австро-Угорщини, був збудований перший у Славському підйомник на кінній тязі
  • Гора Кремінь — на горі розташовані «Політех» і «ФМІ» — найлегші і найпологіші траси, розташовані близько від містечка
  • Гора Менчіл — гора поблизу села Грабовець, де є дешеві ціни на витяги та житло. На початку траси є досить полога поличка де можуть тренуватись недосвідчені, існує декілька варіантів спуску, серед яких по трубі. Мінусами є труднощі з доїздом і особливо спуском в Славське
  • Гора Варшава — траса з сучасним швидким витягом, але далеко від поселень


Кращі і найбільш цікаві траси – на горі Тростян. З цієї гори кататися можна майже в будь-яку сторону – схили там розділяють на західний, північний, центральний і східний. Траси є будь-якого рівня складності, крім чорних (суперскладних). На центральному схилі прокладена спортивна траса, тому допуск туди часто буває обмежений. А внизу західного схилу розташована так називана «Велика долина чайників» – прекрасне місце для навчання початківців. Біля підйомника є камера схову, де можна залишити речі. А прямо біля трас знаходяться виносні бари, де можна поїсти, випити чаю , кави або гарячого вина.

Ще одна гора Славська – Політехнік – цілком підходить для тих, хто тільки вчиться кататися на лижах або для батьків з дітьми. Схил тут пологий, довжиною біля кілометра. На цій горі два бугельных підйомники, один короткий – «Політехнік», інший довгий, на вершину, – «ФМІ»


Розлуч.

Розлуч - одне з найкрасивіших сіл Турківщини, розкинулося долині річки Розлучанки, біля витоку річки Дністер.

Розташований Розлуч за 125 км від Львова та 15 км від райцентра на висоті 590 м над рівнем моря.

Через село проходить шосе Львів-Ужгород, паралельно йому залізнична колія цього ж напрямку. В селі є залізнична станція та автобусна зупинка.

За однією з версій першими поселенцями було три сім'ї, які під час епідемії чуми в Ясениці Замковій розлучилися із своїми родичами, звідки і пішла назва поселення та гори Розлуч.


Драгобрат

Долина Драгобрат - відомa серед любителів гірських лиж. Розташована на висоті від 1300 до 1400 метрів над рівнем моря біля підніжжя г. Стіг на початку Свидовецького гірського масиву. Поряд знаходяться вершини г. Жандарми і г.Близниця (1883м), перед Вами відкриваються казкові пейзажі карпатських гір. Звідси можна побачити гірський масив "Чорногора" і найвищу точку Українських Карпат г. Говерла (2061м).

Драгобрат знаходиться на відстані 18 км від селища Ясеня, дорога сюди придатна не для усіх машин, але це не проблема, організовується трансфери на ГАЗ 66 чи чотирипривідних машинах (Нива ).

Циркоподібні долини Свидовецького хребта створюють унікальні природні умови і забезпечує наявність стабільного снігового покриття з листопада по травень.


Ворохта

Ворохта - це гірське селище на річці Прут, оточене смерековим лісом.

Згідно з легендами, назва селища Ворохта пішла від прізвища солдата-дезертира, який оселився в цих краях.

Селище відоме своїми трамплінами (4 трампліни), на яких тренувалися спортсмени колишнього Радянського Союзу, і зараз тренуються українські лижники.

Завдяки своєму унікальному розташуванню, є здравницею по лікуванню верхніх дихальних доріг.

Із спортивної бази "Заросляк" починається підйом на найвищу точку Українських Карпат - гору Говерлу.

У селищі знаходиться одна з декількох пам'яток гуцульської дерев'яної архітектури - церква різдва пресвятої Богородиці, що датується XVII століттям. Перенесена з с. Яблуниця.

Також цікавим об'єктом є залізничний арочний міст (віадук), який був споруджений на початку XIX століття за часів Австро-Угорської імперії.


Татарів

Якщо подорожувати до витоку Прута, то на шляху Ви зустрінете старовинне село Татарів, яке з 1948 по 1992 роки мало назву Кремінці. Село знаходиться на висоті 750м н.р.м. та на відстані 27 км від Яремче.

Татарів здавна відомий як кліматичний низькогірський курорт. Усі, хто коли-небудь тут відпочивав, відчули по-справжньому чудодійну властивість своєрідного мікроклімату Татарівської ущелини. У кінці XIX - на початку XX століття цей курорт був популярним у Європі.

Звідси здійснюють піші мандрівки на гори Хом'як та Синяк.

Серед людей існує легенда про назву села. Під час татарських набігів мешканці поселення зупинили шлях ворогам зрубаними смереками і камінням, якими повбивали вершників. Та залишилась живою жінка, котра вела передовий загін. Вона зайшла до хати напитися води, а господиня сказала, що води нема, а є молоко. Коли татарка нахилилася, гуцулка штовхнула її та втопила в молоці.


 

 

 
Моршин PDF Друк e-mail

 

Перша письмова згадка про Моршин датована 2 січня 1482 р. в судовому записі, де згадувалось, що село Моршин належало шляхтичу Юрію (Юхну) Нагваздану та входило до складу Польського королівства. На той час це було невеличке село, котре налічувало 12 дворів.

В 1875 році, з будівництвом через Моршин залізниці Стрий-Станіслав життя міста значно пожвавилось. Тогочасний господар Моршина купець Боніфацій Штіллер - за походженням німець - привертав увагу людей до живописної місцевості, з якою тепер було добре сполучення. В газетах за 1877 рік було розміщено повідомлення про те, що в Моршині відкривається кліматичний курорт для хворих туберкульозом легенів.

Запрошені Штіллером лікарі В.Пясецький та С.Дзіковський розпочали організацію в Моршині клімато- і водолікування на кшталт західних курортів, котрі були на той час досить модними. В травні 1878 року С.Дзіковський доповідає про можливість організації курорту в Моршині на засіданні "бальнеологічної комісії" в Кракові. Лікар Лютостанський, котрий провів інспекцію Моршина, розповідає про наявність на курорті приміщення на 12 ванн, трьох житлових приміщень для приїжджих, дерев'яного водопроводу. Також він звертає увагу на три джерела з гірко-соленою водою. 1878 рік став роком першого офіційного лікувального сезону з відкриттям "Закладу для лікування грудних захворювань". З того часу мінеральні води джерел Моршина стають предметом вивчення. Перший хімічний аналіз ропи джерела №1 опубліковано професором Львівського університету В. Радзишевським в 1881 році.

В 1879 році очищено та впорядковано два шахтні колодязі, котрі названо іменами власника курорту Штіллера та його дружини- джерела "Боніфацій" та "Магдалена" (нині джерела №1 та №2). В цьому ж році виявлено ще одне джерело, котре дає ультрапрісну воду - джерело Матері Божої, або джерело №4. Одночасно в околицях Моршина знайдена торфяна грязь – "боровина".

Курортний сезон 1880 року відкрився з новою назвою - "Лікування мінеральними водами та грязями". Воду мінеральних джерел почали застосовувати для ванн, а торфяну грязь - для грязевих ванн та аплікацій. Моршин став бальнеогрязевим курортом.

В 1880-1881 роках були зроблені перші спроби внутрішнього вживання вод джерела "Боніфацій", які, очевидно, виявились успішними, тому що з 1883 року ця вода продавалась в пляшках.

Моршин став відомим, про нього знали не тільки в Австро-Угорщині, а й за її межами. В рекламних проспектах, що виходили перед першою світовою війною, Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його "галицьким Спа" та "галицьким Карлсбадом". Про лікувальні властивості моршинської ропи в ті роки писали багато дослідників, прирівнюючи її з водами відомих тоді німецьких, угорських та чеських курортів. Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни.

В 1930 роках на курорті були збудовані водолікарня, грязелікарня, інгаляторій та бювет мінеральних вод - "грибок", котрий став символом міста. В 1935 році, за проектом інженера Никодимовича, Товариством галицьких лікарів почалось будівництво "Курортного дому" - нині санаторій "Мармуровий палац".

З приходом радянської влади приватні пансіонати були об'єднані в санаторії, котрих на початок 50-х років було дев'ять. В 1957 році почала функціонувати моршинська курортна поліклініка. В 1960 році курорт був переданий в управління профспілкам. В 1965-1975 роках на курорті було збудовано їдальню на 800 місць, відділення зв'язку, кінотеатр та Будинок культури. Побудовано сучасний бювет мінеральних вод, розрахований на 6000 людей одночасного відвідування.

В 1979 році на курорті збудовано новий санаторний комплекс "Пролісок" для батьків з дітьми. Останній маштабний санаторій - "Лаванда" - було збудовано в 80-х роках.

Популярність курорту зростає. В 1964 році курорт відвідало 42221 осіб, в 1973 -59288, в 1977 на курорті лікувалось 67137 осіб. Моршин став курортом всесоюзного значення.

Сьогодні бальнеологічний курорт Моршин відомий всій Україні і за її межами. Cюди приїзджають тисячі людей з усіх куточків України заради оздоровлення та першокласного відпочинку!

 

 

 
Більше статтей...
<< Початок < Попередня 1 2 3 Наступна > Кінець >>

Сторінка 2 з 3
Новини та акції ___________________________ Всі новини та акції