Замки... Свого часу ці споруди відігравали значущу роль в обороні краю. Пов’язані з людськими долями, цілими родинами, підживлені легендами, вони дарують нам відчуття романтики, малюють в уяві образи минулого. Та перш ніж перейти до короткої довідки про замки України, визначимось з тим, що ж таке замок. Замком називалась укріплена будівля, що використовувалась для захисту від ворога, та зазвичай слугувала командним центром. Як правило, замок будували на найвигіднішому (з військової точки зору) положенні на місцевості. Нерідко замком також називають обнесену муром будівлю чи групу будівель, які були помешканням феодалів, і мали як оборонну, так і жилу функції. В силу певних географічних, етнічних та історичних факторів замки України (основна їх частина) знаходиться на заході країни. (див. Розташування замків по регіонах України). Так лише на Тернопільщині збереглася майже третина всіх замків України.
Зазвичай замки спершу будували з дерева, потім – із каменю та цегли. Так як їх споруджували в оборонних цілях, то зазвичай замки розташовані на берегах річок, на скелях, пагорбах, серед лісових хащ та болот. Замки були своєрідними осередками життя, навколо яких розбудовувались містечка. Українські замки в своїй більшості належать до періоду XIV – XVII ст. Найстарішим замком України вважається Невицький замок, що відображає оборонну архітектуру ХІІІ ст. Їх будували переважно литовці, поляки, та українські покатоличені магнати що панували в цей період на українських землях
Дубно
Подільські замки, звичайно, більш показні, але й у волинських твердинь є свій шарм. Особливо добре це розумієш вранці, коли в тихих водах Ікви відображається замковий палац (XVIII ст.) та майже декоративна вежа Беатка.
З вежею пов'язаний переказ. На початку березня 1577 року в замку готувалися до одруження племінниці власника міста князя Острозького, Беати. Та до Дубна Злодійською долиною підійшли татари - і гостям вже було не до весілля, вони тікали в паніці.
Здивована шумом, дівчина запитала в служниці, що трапилося - і почула про напад татарів. Беата була хоч і гарнісінька, та не надто освічена, про татарів не чула - і почала випитувати, що то за одні. Служниці, які були не набагато розумніші, розказали, що чули: татари - це люди, як народжуються сліпими, як собачата, а на голові мають роги. Дияволи, одним словом. Песиголовці.
Втриматися від спокуси побачити людей з рогами Беата не змогла. Побачивши під стінами Дубна ворожий табір, наречена так розізлилася, що влучила з гармати в ханський намет. Здивовані такими подіями татари зняли облогу Дубна.
Свірж
Не даремно в мушкетерській сазі Г.Юнгвальда-Хількевича Свіржу (Львівщина) дісталася роль Бетюнського монастиря: образ фортеці, що піднімається на пагорбі над велетенським плесом ставків, надзвичайно м'який.
З 1453 року і до початку XVII століття містечко Свірж належало роду Свірзьких, які й звели на березі ставу твердиню. З трьох боків вода захищає ренесансну споруду, а з четвертого за оборону відповідають міцні стіни і самотня оборонна башта (можливо, каплиця). Око кіноманьяка її впізнає: це бастіон Сен-Жермен, де чотири мушкетери снідали під ворожими кулями в кінцевій сцені кінофільму.
Якраз напередодні Першої світової війни були завершені роботи з оновлення замку генералом Робертом Лямезан-Салянс (1869-1930). 2 вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом з цінностями, родинними портретами і бібліотекою. Залишилися лише стіни. Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених. Вміли зруйнувати - вмійте й поновити.
Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966). Реставрація тривала - ви вже здогадалися - до вересня 1939 року.
Під час Другої світової війни замок було пограбовано і частково зруйновано. В радянські часи його використовували як школу трактористів, пізніше тут планувалося влаштувати будинок творчості Союзу архітекторів. Сучасна доля споруди незрозуміла: в цьому рівнянні забагато невідомих.
Червоноград
Як і вартує загадці, це місце потрібно наполегливо шукати: населенного пункту з такою назвою немає на карті України. Хіба от на картах Тернопільщини вдасться віднайти петлю річки Джурин між селами Нагіряни і Нирків з написом "піонер. табір".
Місце є - а слова немає. Одні називають кратер з замком Нирковим - за назвою одного з сусідніх сіл. Інші величають неіснуюче вже понад півстоліття польське село чомусь на давньоруський манер Червоногородом.
Найбільш відповідною українській граматиці буде назва Червоноград - в такому разі неминуча плутанина з однойменним шахтарським поселенням на Львівщині. Лишаються два варіанти: польський (Червоногруд, а багато століть тому - Чирвонигрод) та український (жителі навколишніх сіл здавна називали це місце просто Червоне).
Є ще латинська назва з літописів: castrum rubrum. Вона, як і всі інші, яскраво забарвлена: червоний замок. У всьому винні брунаті подільські пісковики, які надають і землі, і камінню тут червонастого кольору.
На початку ХVІІ сторіччя магнати Даниловичі замість старої дерев'яної фортеці зводять тут мурований замок, пізніше пошкоджений турецькими військами. У 1820-40 роках князі Понінські на мурах напіврозваленої твердині зводять неоготичний палац.
Над каньйоном піднімаються дві башти. Їхні верхні частини-"корони" везли на підводах аж зі Львова. Всередині однієї з веж влаштовано потаємний хід - він зберігся й до сьогодні. У палацовому парку чути бурхливу мову 16-метрового водоспаду на річечці Джурин.
Вже в міжвоєнні часи в одній з баштових "корон" не вистачало зубців: під час Першої світової російські вояки залізли на башту і спробували їх відламати. В результаті полетіли разом з ними донизу.
З 2003 року на замчищі з'явився барак, в якому оселився монах УАПЦ. За його версією, яку тиражують жовті газети, під замком знаходиться вхід до пекла, який охороняє безголовий лицар. А під землею розташована зала судилища, де відбуватиметься Страшний суд. Спелеологи б подивувалися такій назві відомої печери "Поросячка", що й справді розташована неподалік від замку...
Білгород – Дністровський
Навіть якщо не знати, що Білгород - одне з найдавніших міст світу, вразитися в цьому райцентрі Одещини є чому: найбільша з українських фортець розташована саме тут, на високому скелястому березі Дністровського лиману на залишках античного міста Тіри.
Два з половиною кілометри оборонних стін - це серйьозно. Шкода, не всі з 34 башт дожили до наших днів.
Будували фортпост протягом двохсот років і молдавани, і генуезці, і турки. Найстаріша частина (ХІІІ ст.), Цитадель - своєрідна фортеця в фортеці.
Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще можна було тримати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби.
Ексурсоводи розказують про скарби, залишені тут турками, про дивовижний водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім'я великого вигнанця античності - Овідія.
Хоча запорожцям і вдавалося спокій османів порушувати, і регулярно: під стінами Аккерману бували і Лобода (не Світлана, а Григорій), і Іван Сірко, і Семен Палій.
Судак
Найвідоміша з кримських фортець зведена генуезцями в 1371-1469 роках на конусоподібній горі Киз-Куле-Бурун.
Гора мільйони років тому була кораловим рифом, а зараз піднімається над морем ефектним боком. Судацька фортеця ідеальна саме навесні, коли тисячі втомлених сонцем курортників ще не товчуться між численними баштами і гарматами. Хоча площа в укріплень така, що вистачить на армію відпочиваючих: 30 га.
На сусідній горів знімали серіал "Майстер і Маргарита", хоча які там серіали, коли перед очима така краса. Ще в 1365 роках Солдайю-Судак захопили генуезці, саме звідси почалася їхня експансія на південний берег Криму. Звідси й неслов'янські імена у назвах башт: башти названі на честь генуезьких консулів.
Легенди свідчать, що турки в 1475 роках були змушені вдатися до хитрощів, щоб заволодіти генуезькою твердинею, що вважалася неприступною: катапультами закидали на фортечний двір трупи, замасковані під тіла померлих від чуми.
Паніка, що розпочалася в фортеці, зіграла османам на руку: генуезький консул відплив з міста, а міщани здалися на милість переможцям. Турки ж не пожаліли нікого, вирізавши все населення того ж дня.
Кременець
Стільки переказів розказують про ці стіни, що режисери фільмів жахів мали б в чергу вишиковуватись під горою Боною. Не шикуються - і це їхня помилка.
Ми ж послухаємо про міст з волосся, зведений для королеви Бони, про її ж криваві ванни і інші причуди, потім згадаємо, що ця хитра і розумна італійка ніколи на Поділлі не бувала - і зосередимося на залишках замку та чарівному містечку у підніжжя майже 400-метрової гори. Звідси Кременець весь як на долоні.
Легенди легендами, а замок багато чим зобов'язаний дружині Сигізмунда І, який 1536 році подарував їй Кременець і околиці. Вона укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Від'їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з Кременця 70 возів різного добра.
А замок продовжував нести свою варту. У вересні 1648 року полковник Филон Джалалій взяв фортецю в облогу. Півтора місяці тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні, твердиню було здобуто і зруйновано. В перший і останній раз. З того часу фортеця вже не відбудовувалася. А на П'ятницькому кладовищі під горою біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.
Колись на замчищі знаходилася місцева телевізійна вишка, а зараз лише розвалини фортечних стін щербато піднімаються над Кременцем. Ліворуч була криниця, вибита в скелі в 1530-х роках: без води не витримати довгих облог. Це звідси начебто у Великдень з'являється Бона з ключами у роті...
Мрієте про скарби? В Кременці ви такі не одні. В 2004 році місцевий школяр змайстрував прилад для пошуку захованих на горі скарбів. Прилад спрацював, та не скарби знайшов хлопець, а десяток німецьких снарядів часів Другої світової.
Шенборн
Навіть залізнична станція тут схожа на мініатюрний замок, а у розкішному парку ховається справжнє казкове диво. Спочатку з-за крон дерев з'являється висока башта, прикрашена годинником та родинними гербами.
Леви в коронах - в такому лігві й справді міг жити цар, хоча алеї навколо заполонили не монархи, а хворі з патологією серцево-судинної, нервової систем чи обміну речовин. На цих захворюваннях спеціалізується санаторій, що з 1946 року розташувався в розкішному мисливському палаці графів Шенборнів.
Все починалося у 1840-му з дерев'яної хатинки, куди володарі домінії графи Шенборни навідувалися на полювання. В 1890 році для Шенборнів зводиться мурований замок, за яким можна вивчати календар: 365 вікон, 52 кімнати, 12 входів. Контури ж ставу нагадували абрис Австро-Угорської імперії.
Всередині можна помилуватися вітражами в каплиці, камінною залою, старими дерев'яними сходами, які охороняє геральдичний лев біля їх підніжжя. На стелі люстра: жіноча фігурка, зроблена з оленячих рогів.
Незвичної краси палац свого часу зацікавив одного з ідеологів нацизму Германа Герінга, який в 1939 році намагався купити маєток в уряду Августина Волошина. В середині ХХ століття в "Карпатах" відпочивав відомий американський художник Рокуел Кент, який захоплювався чарівністю карпатської природи та витонченою архітектурою палацу.
Луцьк
"Славетним і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст. Збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція останнього правителя Галицько-Волинського князівства, він, хоч і з втратами, зберігся до нинішніх часів і є єдиним столичним державним замком в Україні. З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких (1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив древні права єпископів Луцьких, збудував у Луцьку замок і кафедральний собор на честь Апостола Іоанна Богослова. В період панування Польщі собор було зруйновано римо-католиками. На сьогоднішній день на території замку в м. Луцьку зберігся Митрополичий будинок і фундамент собору.
Камянець –Подільський
Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був Кам'янець-Подільський замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.
Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.
Жовківський замок
Закладений засновником Жовкви С. Жолкевським у 1594 р., будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення С. Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амброзій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.
Чотирикутний в плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й зі сторони міста, замок був добре захищений від ворожих нападів. Проте, сучасний вигляд не відповідає давньому — «бракує» колон, арок, вишуканих скульптур, рову, що доходив в ширині до 17 метрів, та й сам замок просів в землю на 6-7 метрів.
Одразу коло замку протікає річка Свиня. За одною з версій назву вона дістала через те, що у цій річці слуги гетьмана Жолкевського мили однойменних тварин. Згідно іншої легенди, річка Свиня здобула таку назву після того, як туди впав російський імператор Петро І, що перед тим випив надто багато алкоголю.
Золочів
За останнє десятиліття візитною карткою Золочева став замок. Збудований на початку XVII ст. за проектом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку і Золочева. Потужна, і в той же час, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її здобути, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам'яні вали, бастіони добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації - каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII ст.) і залишки мережі теплопостачання - печі та каміни. Цікавим є і внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами. Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м кв.) розташовані льохи-підземелля.
Олеський замок
Понад шість століть стоїть замок на високому пагорбі, свідок і учасник багатьох подій, що навічно увійшли в історію. По-різному складалася доля замку протягом довгого його існування. Був він твердинею і воїном, що до останньої змоги відстоював свою незалежність; був він бранцем, за володіння яким змагались королі; був він розкішним палацом, наче королівською резиденцією з притаманною їй пишністю, пихою і злочинністю; був він бунтарем, що виношував плани свого визволення. І тепер, коли рідна земля, до якої навіки і міцно приріс, стала вільною, перетворений на пам'ятку і служить своєму народові як скарбниця його історії й культури, як втілення його високого духу й таланту.
Замок Паланок (Мукачево)
Посеред широкої рівнини, якою є долина Латориці, в південно-західній частині Мукачевого одиноко височіє гора. Верхівку гори вінчають башти старовинного замку. Небагато в Україні пам'яток подібних до цієї. Русини-українці, угорці, волохи, австрійці та інші народи протягом майже тисячі років історії фортеці проливали піт і кров у її могутніх стінах. Сотні штурмів та облог пережив Паланок. Безліч разів міняв він своїх власників. Князі і королі, графи і барони прагнули володіти ним. Служив замок і королівською резиденцією, і князівськими хоромами, і столицею бунтівній Трансільванії, і центром угорських повстань проти австрійців, і австрійським форпостом, і сховищем святої корони, і суворою політичною в'язницею. Що й говорити - роки, події, люди наклали відбиток на сучасний вигляд замку.
Ужгородський замок
Кажуть, цей замок, розташований на вершині Замкової гори над містом - один з найдавніших в Україні, має вже більш як тисячу років. Тисячу - вдумайтесь в цю цифру. Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, - центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварський замок кочівникам не вдалося.
Звичайно, протягом такої довгої кар'єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.
Підгорецький замок
До його ансамблю входить трьохповерховий палац, заїжджий двір, костел та парк. Підгорецький замок було побудовано в XVII ст. французьким інженером Бопланом. Цей замок більше схожий на палац, ніж на кріпость, та різко контрастує із суровими, войовничими форпостами Поділля. В давні часи саме парк справляв надзвичайні враження на гостей. Побудований на рівні найкращих зразків так званих «італійських» парків, він є самим дивним та майже єдиним в Україні парком такого типу.
Старе село
Замок в Старому Селі був ще з часів першої писемної згадки про поселення – на початку XV ст. Дерев’яна твердиня належала воєводі Завіші Чорному, а згодом його дітям. Ян Завішич заклав на території поселення оборонне містечко Гарбов ( від назви родового герба ), та воно проіснувало лише до кінця XV ст. Після Завішичів Старе Село перейшло до Терновських, а в 1570 р. до київського воєводи Костянтина Острозького. Острозький в 1584 – 1584 роках будує нову, муровану, фортецю. Та цей замок був зруйнований. Ще одна спроба збудувати укріплення в Старому Селі належить краківському воєводі Владиславу Доменіку Заславському-Острозькому. Замок почали будувати в 1642 а вже в 1648 його серйозно поруйнували війська Богдана Хмельницького. Та Владислав Домінік знову відбудував твердиню, і в 1654 році козаки її не чіпали.
В 1656 році Владислав Домінік помирає, а з ним помирає надія на розквіт його резиденції. З наступних власників запам’яталась Катерина Радзивіл, котра зафундувала надбрамну вежу посередині південної стіни (не збереглась). В 1672 році замок витримав облогу турків.
Нове життя в поступово занепадаючу фортецю вдихнув Адам Миколай Сенявський. На початку XVIII століття він відреставрував замок і переніс сюди зі Львова родинний арсенал. Та вже в1731 році замок переходить до Чарторийських і поступово занепадає, що і не дивно, часи замків невпинно відходили в небуття. З 1809 по 1939 замком володіли Потоцькі. В цей період велетенська фортеця використовувалась як склад, винокурня, і була відома як "Пивоварня Потоцьких".
Замок Гербуртів
Перші відомості про замок датуюються 1450-им роком. Спочатку твердиня була дерев"яною, а збудував її тодішній власник навколишніх земель Микола Гербурт. Проте вже в 1497 році під час нападу замок було спалено татарами. Більше як за півстоліття, а саме у 1566 році, на цьому ж місці Ян Гербурт зводить новий мурований замок. Споруда прийняла риси вершини гори, тому мала овальну форму. Товщина стін місцями сягала до 4 метрів. По боках розташовувались дві круглі вежі, від яких збереглись лише основи. А домінантою була масивна в"їздна вежа, у якій було кілька житлово-господарських приміщень. Оскільки замок завжди мав суто оборонні функції і ніколи не був призначений для постійного проживання, то палаців на його території не було. Наприкінці 18-го століття тодішні власники дозволили монахам-василіанам розібрати частину замкових мурів для розбудови монастиря, який зводився неподалік на околиці Добромиля. Проте в цей час замок вже ніяких оборонних функцій не виконував. У 19-му столліті цеглу і каміння з замку по трохи розбирали на будматеріали. З того часу практично без змін споруда дійшла до наших днів.
Тернопільський замок
Будови Тернопільського замку слугували казематами, у яких були влаштовані бійниці. У 1540 розпочалося будівництво Тернопільського замку на березі ріки Серет та її притоки Рудки за ініціативою Яна Тарновського, яке тривало 8 років. Будівля мала форму прямокутника. До замкової споруди також входили палац, арсенал, пекарня, кухня, стайня.У XXII ст. замок використовувався для муштри міщан.
Бережанський замок
Бережанський замок розташований в м. Бережани Тернопільської обл.
Він був збудований родиною Сенявських в 16-18 ст. На його території розташований костел Святої Трійці 1554 р., який став родовою усипальницею Сенявських.
З 1554 р. замок в писемних джерелах іменований «східним Вавелем», й по сьогодні його вважають найвизначнішою захисною спорудою епохи українського ренесансу. Він був побудований італійськими майстрами за новоголландською системою, розробленою Гійомом Л. де Бопланом.
За своє існування його кілька раз перебудовували, а також змінювали призначення: він був і оборонним замком, і господарським двором; на його території розташовувавалося виробництво пива; тут були солдатські казарми та навчальні корпуси для дівчат тощо. Найбільших руйнацій замку завдало ХХ ст.: на початку він зазнав руйнувань в 1907 р. - коли обвалилася одна із його стін, а остаточно був сплюндрований після 1945 р., коли його стіни й верхні поверхи розібрали на матеріал для будівництва місцевого стадіону (а матеріалу було достатньо - товщина оборонних стін 6 м.).
З 1999 р. Бережанський замок внесений до переліку памяток архітектури України, що потребують відбудови й реставрації. Розроблений план з його відновлення розрахований в часі на 25 років.
Цікавий для тих хто цікавиться історією замків Поділля, зокрема, та Галичини, в цілому, краєзнавством та історією Західної України.
Збараж
Будівництво замку-фортеці розпочав в 1620 році Кшиштоф Збаразький (Krzysztof Zbaraski) (1579-1627) — кременецький староста, коронний ко¬нюшний, дипломат, син Януша Збаразького. Добудовував замок з 1627 року брат Кшиштофа, Юрій Збаразький (Yuriy/Jerzy Zbaraski) (1574-1631), краківський каштелян. Будівництво було завершене в 1631 році. Замок обнесений валами шириною 24 метри та висото 12 метрів. Довжина кожного валу складала 88 мертів. В середині бастіонів, знаходилися каземати. Бастіони на кутах виступали назовні і були пристосовані для використання артилерії. З кожного кутового бастіону, до палацу, вели підземні ходи. Підземний хід був прокладений з палацу до колодязя. Навколо замку був виритий рів, ширина якого доходила до 40 метрів. Зараз бастіони відновлюються і постануть у первинному вигляді, але напевно, зважаючи на кризу та зміну влади, не скоро.
Чортків
Замок у Чорткові споруджено у 16 столітті з ініціативи першовласника цих земель Єжи Чартковського. Спочатку укріплення було дерев’яним і мали призначення стримувати напади кримських татар і волохів.
Після чергового його знищення татарами, у 1610 на місці більш давнього дерев'яного магнатами Гольськими збудовано мурований Замок. У І половині 18 століття замок втрачає своє оборонне значення і реконструюється. Башти були перетворені у бічні ризаліти палацу, а по зовнішньому фасаду між ними влаштована тераса з підвалами, яка виходить аркадою на зовнішній бік.
На початку 20 століття була проведена консервація замку. Нині на території замку розміщується автотранспортне підприємство.
Бучач
Бучацький замок - одна із шести відомих в Галичині фортець XIV століття. Перша письмова згадка про неї датується 1379 роком. Споруджений замок як осада магнатів Бучацьких, У плані твердиня утворює викривлений овал з трьома вежами - північною, південію-східною і західною, яка не збереглася. Найстаріша північна частина, що розташована на трикутному мисі над Стрипою, мурована із червоного та світлого пісковиків на вапняковій заправі за старовинним рецептом. Оборонні стіни - високі й масивні, товщиною до 3,5 метрів. Найміцніша напівкругла стіна з двома вежами на краях височить з боку міста. На території укріплення свого часу стояв і палац ренесансного стилю, залишки якого з'єднані зі збереженими двома ярусами східної башти. Будівлю прикрашали галереї з аркадами. Твердиня зазнавала багато руйнувань, але щоразу відбудовувалася. На початку XVI століття замок стає родинним гніздом Потоцьких. А в середині того ж сторіччя Марія Могилянка, дружина Стефана Потоцького, укріпила споруду, розширивши південну частину та звівши напівкруглі башти зі сходу і заходу Мури тут сягали до 4 метрів товщини: на той час це був один із форпостів. На мурах із внутрішнього боку збереглися кам'яні опори, які використовували для метальних машин, бійниці були пристосовані для перехресного обстрілу, на консолях верхніх ярусів були дерев'яні бойові галереї. У XV столітті замок пережив чимало штурмів - татарських, турецьких, козацьких - та щоразу надійно захищав мешканців. У 1676 роді фортецю зруйнували турки, але її швидко підняли з руїн. Однак, уже в письмових джерелах ХVШ сторіччя згадують про неї як про покинуту і занедбану .А згодом оборонні мури розібрали для практичних потреб. То ж до наших днів збереглися тільки фрагменти колись могутнього замку.
Теребовля
Замок збудований на місці давньоруського городища. У підніжжі, між горою та р. Гнізною, була друга частина давньоруського укріпленого міста, названа пізніше Старим містом. Вона була оточена валами і остроколами. Мурована фортеця виникла тут в 1366 р. Пізнішої перебудови твердиня зазнала 1631 року. Замкове подвір’я, нерегулярне в плані, оточене товстелезними стінами (іх товщина доходила до 4-5 метрів) з однією велетенською вежею на краю гори та ще двома баштами - з напільного боку. Форма башт – різна: еліпсоподібна, п‘ятигранна і квадратна. Вежі і стіни мають внутрішні галереї та стрільниці, що нагадують своєю формою стрільниці Бучачьського замку. Територія фортеці - приблизно 120 на 60 м. В’їзд до замку - у вигляді аркового отвору - розташований у східній стіні і обрамлений блоками в ренесансних формах. В‘їзд був додатково укріплений ззовні барбаканом. Фортеця була майже неприступна - майже. Під час турецької навали 1688 року замок було зруйновано - і більше твердиня не відбудовувалась.
Галицький замок
Галицький замок знаходиться в м. Галич. Споруда має статус пам’ятки архітектури національного значення.
Замок було споруджено в XIV ст. на місці старого дерев’яного замку, який був знищений. До сьогоднішнього дня, нікому невідомо, хто побудував дерев’яний замок. Одні джерела стверджують, що це був Казимир Великий, а згідно інших джерел, замок належав волинському воєводі Любарту.
Відбудований у XIV ст. замок був одним із найбільших на Галицькій землі. Замок неодноразово витримував облоги різних військ і, лише, у середині ХVІІ ст. замок піддався військам Б. Хмельницького.
Згодом А. Потоцький перебудовує замок, за допомогою італійського інженера. На перебудову замку галицький староста затратив 42 000 злотих. Замок набув трикутної форми, площею 1,7 га. Тут знаходилась каплиця Св. Катерини.
Через невеликий проміжок часу замок знову потребував відбудови, адже був захоплений турецькими військами, які пограбували його та завдали значних руйнувань.
Замок був вдруге відбудований, але, на жаль, втратив своє оборонне значення, так як було побудоване місто-фортеця Станіславів.
В середині XVIII ст. частину замку розібрали. В той час будувалось місто біля пристані, де й було використано матеріал із стін замку. З того часу, замок залишався руїною, до якого нікому не було діла. Але, на початку ХХІ ст. на руїни замку звернула увагу державна влада і розпочала його реставрацію, яка триває і до сьогоднішнього дня.
На сьогоднішній день, Галицький замок охороняється державою.
Меджибіж
Розташований на прикордонні Меджибіж був важливою оборонною спорудою. Чимало татарських набігів XV та XVI століть безславно завершувалися біля стін меджибізької твердині. Мури замку успішно пережили всі війни, що прокотилися цими землями, але не витримали радянського „спокою” 60-их років минулого століття – тоді, за ініціативи селищного керівництва частину стін розібрали для будівництва сільради. Але навіть після цих руйнувань фортеця справляла враження. Так само, як і зараз.
Корець
Заснований князем Дмитром Ольгердовичем наприкінці XIV ст. Від замку збереглися руїни - надбрамна башта та рештки цегляних мурувань зовнішніх стін палацу що примикають до неї. Замок упродовж століть змінювався від оборонної споруди з неприступними мурами до панського палацу у стилі бароко. Кам’яний чотирьохарковий підйомний міст, що дійшов і до нашого часу.
Замок Радзивілла
Заснований у 1564 році. У XVIII ст. замок Радзивілла перебудовується на чудовий палац у барокковому стилі у втрачає оборонну форму, хоча залишки фортифікаційних споруд чудово нагадують його історію. На території замку нині розташовується психіатрична лікарня. Але навколо маєтку та в його внутрішній двір у світлий час доби можна пройти без жодних проблем та застережень. Персонал лікарні дуже привітний і проти візитів туристів не заперечує.
Микулинецький замок
Від замку збереглися лише руїни. Входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». Після втрати замком основних його функцій, в ХІХ ст. тут розміщувалася суконна фабрика, а зарад на його території проживають місцеві жителі. За переказами в микулинецькому замку був побудований підземний хід до Теребовлі, який завдовжки сягав 9 км. Микулинецький замок знаходився на так званому Чорному шляху, яким татари здійснювали набіги на українські землі, та гнали бранців в неволю.
Боржавський замок
Боржавський замок - одна з найдавніших твердинь краю. Хроніка свідчить, що ще з VII –VIII ст. тут стояв дерев’яний замок Боршо, у якому проживали підлеглі болгарського князя Салана. У 903 році, під час вторгнення кочівницької угорської орди хана Аспаруха, ця фортеця після триденної облоги була зруйнована. Пізніше на цьому місці була побудована угорськими королями кам’яна фортеця. Вона зазнала сильного плюндрування під час татаро-монгольської навали на західну Європу у 1241-1243 рр. й остаточно була зруйнована у 1566 році під час одного з завойовницьких турецьких рейдів на Закарпатті.
Квасовський замок
Це типовий рицарський замок. Фортеця контролювала сухопутний “соляний” шлях і вихід із Боржавської долини. У ХVI ст. власник замку Павло Мотузнаї неодноразово грабував місцевих селян і феодалів. Тому угорський дворянський сейм у 1565 р. постановив зруйнувати замок, а майно власника конфіскувати на користь держави. Взимку австрійські війська оточили замок і розпочали штурм. Але виявилось, що власник фортеці разом зі своїм військом втік заздалегідь. Фортеця була пограбована, а в кінці підпалена, після чого більше не відновлювалася.
Королевський замок
Вже понад 300 років на лівому березі Тиси височіє над містом Королево руїна королівського замку. В цих рештках замку Няляб важко впізнати могутню колись твердиню…
Грамота за 1242 рік повідомляє, що це був королівський замок. Тут часто зупинялися правителі Угорщини, коли приїжджали сюди на полювання. Замок контролював сплав солі по р. Тиса. Для свого часу він мав неабияку оборонну цінність.
У другій половині ХVII столітт замок неодноразово служив опорним пунктом для угорської знаті, яка повставала проти австрійців. Тому за наказом імператора Леопольда І замок був зруйнований і після цього більше не відбудовувався.
Каміння з нього частково порозтягували місцеві жителі для своїх потреб, але найбільше замку зашкодив час.
Недалеко від Ужгорода, в долині річки Уж, на одному з виступів гори вулканічного походження стоїть один з найгарніших замків Закарпаття - Невицький.
Невицький замок вперше згадується на початку XIV ст. як опорна база місцевої феодальної ротонди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить у володіння роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644 р. під час релігійних воєн трансильванській князь Дьорд II Ракоци зруйнував його.
Невицький замок пережив за історію свого існування багато воєн і руйнувань. Зараз він знаходиться у великому занепаді. Кам'яні стіни, що збереглися, і прекрасний вигляд, який відкривається від замкової гори вниз на долину, можуть тільки збуджувати нашу уяву про це могутнє місце.
У ХІІІст. на місці сучасного селища Середнє був збудований замок найбільш сильного в Західній Європі католицького ордену тамплієрів(храмовників). А у 1312р. замок перейшов до рук монахів ордену Святого Павла.У XVI столітті після вигнання ченців-католиків замок перейшов у володіння світських вельмож.
На протязі XVII – XVIII ст. Середнянський замок ще не раз міняв своїх володарів в вирі безкінечних австро-турецьких та австро-угорських війн. Долю фортеці в Середньому вирішили у Відні, коли прийняли рішення про зруйнування всіх замків, які в майбутньому могли бути використані проти цісаря. З цього часу і середнянська твердиня втратила своє військове значення, перетворившись на романтичні, оповиті легендами і таємницями руїни.
По своїй структурі і зовнішньому вигляду замок нагадує собою найбільш стародавній і простий вид фортеці і за своєю архітектурою різко відрізняється від інших збережених фортець Закарпаття.
За народними повір'ями Ужгородський та Середнянский замки з'єднуються потайним підземним ходом.
Хустський замок охороняв “соляний шлях”, що пролягав від солотвинських копалень вздовж Тиси. Він відігравав стратегічну роль перебуваючи у складі різних державних утворень.
Руїни замку розташовано на вершині гори, що нависає над містом. Муровані укріплення було закладено ще 1090 р. У 1191 р. вже існував замок. У 1242 р. його захопили та спустошили татари а в XIV ст. замок відбудували. Відтоді він був відомий як укріплення, що захищало Марамороське королівство та соляні копальні. Розбудова і зміцнення замку тривали впродовж XVI-XVIІ ст. В основному на цей час і сформувалася планувальна конфігурація твердині, що визначалася двотерасним характером вершини гори. Відповідно Хустський замок мав два двори - верхній і нижній, які поєднували у своїй структурі різночасові споруди.
За часів Австрійської імперії з середини ХVІІІ ст.. замок втрачає своє стратегічне значення. Після удару блискавки у порохові склади у липні 1766 року стає фортифікаційно непридатним і поступово перетворюється в руїни. Нині від укріплення уціліли фрагменти оборонних мурів та рештки нижніх в'їзних башт, круглої башти верхнього двору, бастіонів.
Хустський замок є визначною пам'яткою оборонної архітектури закарпатського краю.
Виноградівський замок (інша назва — замок Канків) — розташований біля підніжжя Чорної Гори, що височить над містом Виноградовом.
На скелястому пагорбі, покритому виноградниками, видно руїни стародавнього замку. Вперше про цей замок згадує історична хроніка у зв’язку з вторгненням угорців у Середньодунайську рівнину (903 р.). В історії замок особливої ролі не відігравав, хіба що в міжусобних чварах місцевих феодалів.
За своїми розмірами Виноградівський замок порівняно невеликий. Довжина його 50 метрів, ширина близько 45 метрів. У плані він має форму прямокутника з деякими виступами. Кладка — з великих каменів без цегли. Вежі квадратні.
Замок дуже зруйнований, оскільки значна частина матеріалів з нього була використана на спорудження підпірних стінок для терас (через стрімкості схилів виноградники тут культивуються східчастими терасами).
